Щодо повернення військових із бойових дій до мирного життя є певна різниця: коли говоримо про демобілізацію (коли людина скоріше за все вже не повернеться на фронт) і коли людина приїжджає на вихідні чи у відпустку. У першому варіанті – мова йде про глибшу роботу, адже це стосується адаптації до життя в місті, до побуту, пошуки себе/роботи. Задачі цивільного психолога та військового відрізняються. До військових психологів (частіше, але не завжди) звертаються з питань, які прямо пов’язані з війною: нічні кошмари, керування емоціями, емоційне відреагування подій. Йдеться про те, що можна зробити “тут і зараз”, щоб змогти жити далі. До цивільних психологів частіше звертаються з “побічними” наслідками війни, наприклад, зміна стосунків в родині, розставання, якісь сенсовні питання.
Не варто створювати тригерні моменти
Частіше до психологів звертаються члени родин військових. В Україні система психологічної допомоги ще не на такому високому рівні, як в інших країнах. До прикладу, в США до того, як військового відправляють на фронт, з ним та родиною проводять сесії про усі особливості комунікації, способи підтримки зв’язку та стосунків.
Коли людина повертається з війни додому — у цивільне життя, її рідним варто поводитися природно, але при цьому розуміти, що у військового відбувається повна зміна умов перебування. Адже головна задача на війні — залишитися живим, тому там він/вона вчаться бути уважними до звуків; розуміти, хто поряд; знати, де і які речі; тримати все під контролем і швидко реагувати на небезпеку. Саме тому, вдома варто уникати гучних звуків (наприклад, музики, де є біти, що нагадують розірвання снаряда), різких рухів, не робити перестановок, перекладання речей — без попередньої домовленості.
Часто рідні говорять про військовиків, які повертаються, ніби вони “відсторонені”, “не такі, як раніше”. Це відбувається, бо їхній мозок ще не встиг адаптуватися до нових умов, думками вони ще на війні, а не тому що вони не люблять вас або стали байдужі. Це та сама ваша рідна людина, але вона/він пережили складні часи. У кожного період адаптації триває по-різному, хтось одразу захоче обіймів, а комусь буде важко спокійно спати вночі. Отож дайте йому/їй час прийти в себе.
Перше, на що варто звернути увагу рідним і друзям бійців, які повертаються з бойових дій — комунікація. Не варто розпитувати: “А що там було?”, “А що ти бачив?”, “А ти стріляв?”, “А ти вбивав?”. Такі питання і досі ставлять — хтось через нетактовність, хтось із хвилювання. Але є речі, які військовим не хочеться згадувати й ви не допомагаєте, коли про це розпитуєте. Також є речі, якими не хочеться лякати близьких — якщо вони захочуть, то самі розкажуть. Окрім того, не варто давати поради військовим як їм жити далі та що робити у цивільному житті.
Посилена роздратованість, тривожність та агресивна поведінка у тих, хто повернувся з війни — це нормально, у таких випадках варто обережно розмовляти й спокійного на це реагувати. Рідним варто дати зрозуміти, що вони поруч і готові допомогти чи вислухати, але лише тоді, коли на це буде бажання у людини, що повернулася з фронту.
Усе, що можуть зробити рідні — це створити вдома затишок (але без нав’язувань і надмірної опіки), підтримувати спокійну атмосферу, з розумінням і терпінням ставитися до змін у поведінці, обережно питати, а іноді й торкатися людини. Варто уникати тригерних моментів: різкі неочікувані дії (наприклад, обійми ззаду), голосні рухи, жалісні фрази в його/її адресу. Також не варто одразу після повернення влаштовувати гучні святкування з великою кількістю гостей і без дозволу щось планувати (поїздка чи велика покупка, що стане сюрпризом).
Окрім того, підтримати військового/військову, які повернулися з фронту, рідні та друзі можуть банальною вдячністю за те, що вони нас захищали.
Коли слід звернутися до спеціаліста
Якщо рідні відчувають, що їм занадто важко під час адаптації, варто звернутися до спеціаліста за підтримкою. Адже адаптація до змін — це спільний процес.
Звернутися за психологічною допомогою можуть і самі військовослужбовці у випадках, коли він або вона розуміє потребу. Хтось легше адаптується до цивільного життя, комусь це дається важче. І якщо є труднощі: важко знайти себе в цивільному житті, проблеми зі сном, сняться жахіття, є почуття провини, з’являються флешбеки, важко комунікувати з рідними чи близькими, то в цих ситуаціях психолог або психотерапевт може допомогти. Комусь вистачить п’яти сесій із фахівцем, комусь буде потрібна когнітивно-поведінкова терапія, комусь корисним буде робота в психодинамічному підході чи в іншому напрямі.
Кабінет психолога – це місце, де можна виговоритись без осуду, критики, заборон; де можна спробувати полегшити певні почуття, прожити/відрефлексувати/відреагувати на події. В армії є різні люди, якщо комусь пощастило знайти близьких за духом, то і в цивільному житті є теж така ймовірність. Військові часто схвально відгукуються про групи підтримки, саме з них можна починати пробувати роботу з психологом, якщо є вагання. Також нормально, якщо вам не сподобалася робота з психологом — можна спробувати звернутись до іншого фахівця, доки ви не знайдете того, з ким комфортно.
***
#ПрямуємоРазом #РівністьЦеМожливість #ІнтелектСумщини
Ця публікація стала можливою завдяки підтримці Європейського Союзу, наданій в рамках проєкту «Мережа гендерних аналітичних центрів: посилення спроможності задля розробки передових політик, оцінки впливу, стратегічної адвокації та сфокусованих комунікацій щодо політик», що реалізовує Український Жіночий Фонд. Відповідальність за зміст інформації несе ГО «Центр громадських ініціатив «Інтелект Сумщини»». Інформація, що представлена, не завжди відображає погляди ЄС і УЖФ.
