“Війна в Україні настільки нищівна, що 10 мільйонів людей втекли — або всередині країни, або як біженці за кордон”, – написав у Twitter Філіппо Гранді.
Більшість із цих людей — жінки, діти, люди похилого віку та ті, хто не може за собою доглядати. Усі ці люди різні, проте їх об’єднує бажання захистити своїх рідних і себе.
Ця іміграція є дійсно вимушеною: когось довгими днями вмовляли забрати дітей та поїхати, хтось був змушений зібратися за 10 хвилин, хтось тижнями чекав можливості виїхати з міста, яке вщент розбили.
Ми поговорили з психологинею Дар’єю Даніловою про те, з чим психологічно можуть зіштовхнутися вимушені переселенці та біженці, яким довелося покинути країну.
Із точки зору психології люди, які виїхали, можуть зіштовхнутися з наступними психологічними явищами:
▪ почуття втрати рідного дому;
▪ почуття, що людина не на своєму місці, чужа, “без батьківщини”;
▪ втрата символічних речей, місць із якими пов’язані теплі спогади та «усе життя»;
▪ страх за себе та близьких, які залишилися й не поїхали;
▪ відсутність перспектив, невпевненість у завтрашньому дні;
▪ відчуття своєї непотрібності й покинутості (особливо в літньому віці);
▪ почуття самотності та провини.
Останнє, почуття провини, чи не найчастіше відчувають ті, хто поїхали. Вони починають собі докоряти за те, що інші залишилася в місті, інших бомблять, інші страждають, помирають, а вони у безпеці. Для них це виглядає як несправедливість, що викликає почуття провини.
Важливо пам’ятати, що ці психологічні стани є нормальними в таких ситуаціях. У даному значенні «нормальне» — те, що відчуває більшість, бо ці стани дійсно переживає більшість.
Що можна зробити, щоб полегшити цей стан?
Говоріть про свої почуття з тими, хто поряд. Скоріше за все поряд з вами є люди, які також були змушені покинути власні домівки. Таким чином, ви і самі виговоритесь, і відчуєте, що ви не одні маєте такі почуття, і допоможете іншій людині.
Дайте собі час на адаптацію. Приїхавши в запланований пункт призначення, дозвольте собі кілька днів відпочити: виспатися, привести себе в порядок. Не нехтуйте цим пунктом на користь «з першого ж дня почну шукати собі роботу». Ваш організм потребує відпочинку і крапка. Допоможіть йому з цим.
Майте чіткий план: де і скільки ви будете проживати, де братимете продукти, чи є можливість влаштуватися на роботу і так далі. Почніть поступово процес соціалізації в новому місці. Це не зобов’язує вас планувати там своє життя протягом довгого часу. Ні. Проте, навіть якщо ви будете там місяць, спробуйте себе чимось зайняти.
Вводьте в своє життя побутові звички із періоду «так як було до війни». Так, війна триває, але це не означає, що треба відмовляти собі у митті голови, чашечці кави, перегляду фільму, якщо на це є час та можливість. Таким чином, ви допоможете адаптуватися своїй психіці, а значить — будете більш ефективними.
Допомагайте. Почуття провини піде швидше, якщо ви відчуєте, що ви щось робите, щоб допомогти Україні. Допомагайте фінансово, інформаційно, долучайтеся до волонтерських рухів у тих місцях, де ви є (якщо їх не має – створюйте самі). Пам’ятайте, що ви вже допомогли тим, що забрали дітей та рідних у безпечне місце.
Підтримуйте репутацію України там, де ви є. Зараз це вкрай важливо, коли росія намагається дискредитувати українців, публікуючи інформацію, що «біженці з України себе так жахливо поводять, що країни ЄС відмовляються їх приймати». У вас є можливість на власному прикладі показати, що це не так.
Говоріть про Україну. Важливо, щоб інформація про справжні події в Україні звучала скрізь і від звичайних людей, а не лише від дипломатів по телебаченню. Розповідайте свою історію та ті жахіття, які принесла росія в нашу країну.
Пам’ятайте, що ви – це ще один дуже важливий фронт, який бореться за незалежність України і не важливо, де ви знаходитесь. Ви надзвичайно важливі. Війна скоро завершиться і буде можливість знову повернутися в рідне місто, тож починайте будувати свої плани з Україною вже зараз!
