28 липня під час загальнонаціональної хвилини мовчання у Сумах вшанували пам’ять українських військових, добровольців і цивільних, які загинули, були закатовані або страчені в російському полоні.
О 9:00 на одній з центральних вулиць міста зупинився рух транспорту та пішоходів. Сумчани вийшли до центру міста з державними прапорами та плакатами, щоб вшанувати пам’ять загиблих у російській неволі та нагадати про тих, хто досі перебуває в полоні або вважається зниклим безвісти.
На спині футболки Валентини — портрет зниклого безвісти сина Романа Нагорного. Він зник безвісти 13 вересня 2025 року в населеному пункті Ямпіль Донецької області. Жінка говорить, що вийшла аби нагадати про тих хто віддав своє життя, захищаючи Україну.
«Сьогодні День вшанування пам’яті захисників і захисниць, які були закатовані в полоні. Ми вийшли, щоб люди пам’ятали. Ми не повинні забувати, що наші хлопці й дівчата віддали своє життя за нас. Ми пам’ятаємо кожного.
Мій син, Нагорний Роман Валерійович, зник безвісти 13 вересня 2025 року біля населеного пункту Ямпіль Донецької області. Він служив у 117-й окремій бригаді територіальної оборони. Це моя єдина дитина, яку я чекаю і вірю, що він повернеться», — говорить жінка.
Подружжя Тетяни та Івана тримають в руках портрет свого сина Андрія Жемлєва, який зник безвісти під час виконання бойового завдання на Херсонщині.
«Сьогодні ми стояли за всіх хлопців і дівчат, які, на жаль, загинули у російській неволі. Також вийшли нагадати про тих, хто досі не повернувся додому. Ми знаємо, як це — чекати близьку людину.
Наш син зник безвісти 8 травня 2024 року. Він виконував бойове завдання поблизу села Кринки Херсонської області. Ми знаємо, що на завдання він виходив ще з двома побратимами. Вони повернулися, а син — ні. Згодом і ці військові також зникли на цьому напрямку. Це була надзвичайно складна операція на лівому березі Дніпра, під час якої багато українських військових загинули або зникли безвісти», — розповідають батьки Андрія.
До акції також долучився Богдан, який нещодавно повернувся з російського полону. У руках він тримав плакат із написом «Полон — це крик, якого не чуєм».
«Цей день має назавжди залишитися в пам’яті людей. Я на власні очі бачив, як катували хлопців, як їх забивали до смерті. Це неможливо передати словами.
Я також стою тут, бо тим, хто перебуває в полоні, дуже потрібна підтримка. До нас доходила інформація, що в Україні проводять акції на підтримку полонених. Ми навіть чули про це по радіо в колонії. Це дуже підтримувало і давало розуміння, що нас чекають.
Про тих, хто у полоні має кожен пам’ятати. Це дуже страшно, і не кожен може це витримати», — говорить Богдан.
***
Дату 28 липня встановили у 2025 році як День вшанування захисників і захисниць, добровольців та цивільних, які були страчені, закатовані або загинули в полоні. Вона пов’язана з роковинами теракту в Оленівці. У ніч із 28 на 29 липня 2022 року російські війська обстріляли Волноваську виправну колонію поблизу тимчасово окупованої Оленівки Донецької області, де росіяни утримували українських військовополонених, зокрема оборонців «Азовсталі». Внаслідок теракту загинули щонайменше 53 українські полонені, ще понад 130 дістали поранення.
