Спелеотерапія, як лікувальний метод, виникла ще під час Другої Світової війни. Жителі Еннепеталя (місто західної частини Німеччини) переховувалася від бомбардувань у печері Клютерхеле. Серед них були й пацієнти з астмою. Спостерігаючи за ними, Доктор Карл Герман Шпаннагель звернув увагу, що після перебування у печері, стан хворих покращився.
Так соляні печери та шахти надихнули людство на створення простору, який відтворюватиме їх мікроклімат. Мова про соляні кімнати (галотерапію). Її головний лікувальний фактор — високодисперсний сольовий аерозоль, з розміром частинок від 0,4 до 5 мкм. Вважається, що він здатен проникнути в усі відділи дихальних шляхів людини та вилікувати від цілого ряду хвороб.
Механізм дії цього методу наступний: негативно заряджені частинки сухого сольового аерозолю проникають в дихальні шляхи та потрапляють на шкіру. Далі вони викликають цілий ланцюг процесів, які спричиняють бактерицидну та бактеріостатичну дію на мікрофлору дихальних шляхів. Також сіль буцімто покращує дренажну функцію бронхів і полегшує відходження мокротиння.
Серед показів до застосування соляних кімнат та печер:
– бронхіальна астма,
– хронічні захворювання легень,
– бронхіти,
– тонзиліти,
– фарингіти,
– екзема,
– себорея тощо.
Слід зауважити, що ця процедура має широкий спектр протипоказів. Серед них:
– дихальна недостатність,
– гострі інфекційні захворювання,
– серцева недостатність,
– гіпертонічна хвороба,
– захворювання нирок,
– клаустрофобія тощо.
Втім, науковці до спелеотерапії ставляться більш скептично. Дослідження, яке можна знайти в Кокрейнівській бібліотеці, свідчить — метод не безнадійний. Він таки має позитивні ефекти. Але короткострокові. Тож, головні питання, на які й досі немає відповіді: наскільки довго триває позитивна дія солі та чи можна вважати таке лікування економічно ефективним? Без доказів, які б ґрунтувалися на рандомізованих контрольованих дослідженнях, дати будь-які практичні рекомендації неможливо.
Отже, спелеотерапія чи галотерапія не можуть бути основним методом лікування та реабілітації. Під час відновлення функцій людини слід послуговуватись виключно доказовими підходами та Законом України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я». Лише активна, мультидисциплінарна, пацієнтоцентрична реабілітаційна допомога, яку гарантує держава, має доведену ефективність. Адже вона ґрунтується на кращих міжнародних практиках та рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Джерело: МОЗ
