Нова книга Владислава Івченка «Детективна агенція «Буря і натиск» вийшла близько двох місяців тому. Про рефлексію та самоорганізацію, науково-популярну літературу, латиський переклад, літературний бум та попит в українському письменництві ми поговорили з сумським автором.
«Детективна агенція «Буря і натиск» – про що вона?
– Формально це детектив. Книга про двох персонажів, які живуть в українському селі, де вони проводять розслідування. Але це лише один аспект книги. Інший аспект – це типу про кризу середнього віку, про кризу творчої людини. І третій аспект – це про те, як сучасні технології, в тому числі і генна інженерія впливають на життя і що з цього може бути. Оце головні теми книги, хоча є ще багато підтем.
Можна говорити, що в якийсь момент йде переосмислення письменництва?
– Так, думаю можна сказати, що це якась певна рефлексія. Кожна людина часом займається саморефлексією, і я також намагаюся зрозуміти для чого я живу, що є для мене важливим, що є сенсом, де немає сенсу. Тому я спробував порефлексувати з приводу цих речей. Ну, і як у кожної людини є страх якось не відбутися, страх поразки, і для творчої людини він ще більший. Коли людина працює на заводі чи в офісі, то там все більш-менш усталене. Яка там може бути велика поразка? Щось може бути гірше, щось краще.
До чого призвела ця рефлексія?
– Мені здається, що я знайшов частину відповідей на питання. Але головне – треба робити те, що тобі подобається, і не робити те, за що тобі соромно. Це мій висновок до якого я прийшов в роботі над книгою, що треба бути чесним перед самим собою.
Ви виступаєте на відкритих лекціях для сумчан, наприклад розказували про науково-популярну літературу…
– Так, у мене було три-чотири таких лекцій. З одного боку, це цікаво. У деяких галузях я можу бути як експерт, чи, принаймні, як людина з певним досвідом, тож можу поділитися якоюсь інформацією і радо це роблю. Про научпоп у мене було дві лекції: про те, що я прочитав та про ті книги, які є в книгарні «Є» з цього жанру. Тобто розповів про речі, за якими я більш-менш слідкую, які сам читаю. Просто раніше як було: хто читає лекції? Лекції читає професор. А хто такий професор? Професор – це якийсь дядько, який написав Кандидатську, потім Докторську і це в принципі раніше було нормально. Але зараз все змінюється… у мене немає ніякого наукового ступеню, чи довідки, що я маю право читати лекції, але оцей рух неформальної освіти мені здається дуже цікавим і корисним.
Так а чому саме «научпоп»?
– Не знаю. Я вчився у звичайній школі, де фізика, хімія, астрономія викладалися такою кондовою мовою. Максимально нецікаво. Таке враження, що все робилося так, аби дитина поскоріше це забула як страшний сон. А виявилося, що про всі ці речі можна розповідати дуже і дуже цікаво, людською мовою. Я не читаю увесь научпоп, адже його багато, я читаю про астрономію, антропологію, саме походження людини, генну інженерію. І хоч я і не займаюся цим, але для розуміння світу це краще знати. І в научпопі написано багато хороших книг, які дозволяють з моїм рівнем освіти (бо я, грубо кажучи, чайник в цьому) сприймати ці книжки, розуміти. Плюс, мені здається, що письменник має багато читати, бо ці ідеї можуть не прямо, а якось опосередковано використовуватися.
А писати сідаєте як в повноцінний робочий день — 8-9 годин?
– Зараз я, з причини оцього прекрасного дитя (показує на доньку Мальву) не можу працювати в повний робочий день. Але якщо бабуся з дідусем допомагають, то можу. Просто для того, щоб написати книгу потрібні сотні і сотні годин праці. Якщо писати по годині в день, то можна затягнути вихід видання на три-п’ять років. Тож треба якось самоорганізовуватися, збиратися і працювати 7-8-10 годин на день. Але я й досі не ставлюся до цього, як до роботи в негативному сенсі, що це якісь галери, тому це той щасливий випадок, коли робота для мене не гірша за відпочинок. А інколи, коли я написав мало, то мені навіть відпочинок не в кайф.
Я б сказала, що ви досить продуктивний письменник. Скільки цього року видали?
– У 2017 році вийшла “Буря і натиск”, сподіваюся ще дві вийде до Форуму у Львові (тобто це десь у вересні) і, можливо, але поки що не факт — наприкінці року буде ще одна. Тобто на загал маємо чотири книги, хоча частина з них була написана раніше.
Чому книжки відкладаються про запас? Це видавничі причини чи ви їх потім переосмислюєте?
– У принципі, завжди є якісь видавничі причини. Я, коли бачу, що текст хороший, то завжди зацікавлений в тому, щоб його надрукувати. Але у видавництві є свої плани, свої темпи і не завжди все співпадає. Окрім цього є й книги, яким потрібно відлежатися, у них є якісь недосконалості тож я думаю, що якийсь час нікому показувати їх не буду, а далі вирішу, що з ними робити. І є дві-три книги, які мені дуже подобаються, але я досі не зміг переконати видавців, що їх треба видати, хоча мені здається, що вони класні.
Що важче: написати книгу чи потім її реалізувати?
– Ну я ж не займаюся реалізацією. У нас розподіл праці, тож моя робота — написати книгу, сприяти її просуванню: їздити на презентації, давати інтерв’ю. І я це сумлінно роблю. Але все інше — справа видавництва.
Окей, можливо не так поставила питання: наскільки важко знайти своє видавництво, яке реалізує твій продукт?
– От це важко. Але зараз в Україні з’явилися нові видавництва, удосконалюють свою роботу старі, тож мені здається, що зараз, якщо у тебе є хороший текст, то видавництво ти знайдеш. Навіть не так — видавництво саме тебе знайде. Я не скажу, що це дефіцит, але потреба в хороших текстах є, і мабуть зараз ситуація краща, ніж коли я тільки починав — років вісім тому. І зрозуміло, що в кожного видавництва свій стиль, і знайти те, з яким тобі було б комфортно працювати — це дуже важливо. Треба бути впевненим, щоб тобі було не соромно, що надрукували на якомусь туалетному папері, чи з галімим дизайном або незрозумілою обкладинкою.
Ваш текст перекладатимуть латиською мовою?
– Так, один з розділів роману “2014” оповідання “Стоїмо” латиський літературний журнал вирішив перекласти. Уже майже готово, у мене запитували чи надіслати переклад, а я все одно нічого не розумію. Був би ще хоча б російською, то можливо я б і зміг кваліфіковано оцінити роботу, а так …
Просто цікаво чому саме латиський?
– Я просто подавався на “Літературну резиденцію” в Латвію — якщо вдасться, то буде можливість поїхати на місяць до моря пописати. Ми ще не узгодили дати, можливо у 2018-2019 роках. Але вони не проти, і це якось так співпало… Можливо вони погуглили, що я за один, знайшли це оповідання і вирішили перекласти.
У принципі, ви часто подаєтеся на різні конкурси та виграєте.
– Подаюся часто, виграю не часто. А чому б і ні, це така хороша штука, якийсь спосіб розширити свої знання. Поки що я був лише на одній “Літературній резиденції” в Карпатах. Ми були там два тижні в горах, мені дуже сподобалось, адже ти позбавлений буденних проблем. Ти прокидаєшся, снідаєш і сідаєш працювати. Не працюється — пішов у гори. Повернувся і далі працюєш. І я аж трохи розохотився з цього приводу і почав шукати де ще таке є. Конкурси взагалі чим чудові, адже виграв ти чи ні, а хороше оповідання у тебе залишилося. Наприклад, у “Новелі по-українськи” я ще жодного року не пропустив, брав участь у “Коронації слова”, але цього року вже романів не відправляв. Треба давати можливості молоді. Яким би важливим не був для мене цей конкурс (адже завдяки Коронації вийшла моя перша книга у видавництві), але зараз я вже так гостро цього не потребую.
У Фейсбуці можна побачити як Владислав Івченко варить варення, знімає ламінат, грається з Малею. Ви активний користувач. Моніторите своїх підписників, читачів?
– Я не дуже активний, але мені й так здається, що я забагато часу витрачаю на Фейсбук. І я б залюбки зменшив це — коли приїжджаю до батьків, то вони граються з Мальвою, а я сідаю зі своїм ноутбуком і працюю, не відволікаючись на повідомлення в соцмережі і тд. Моя продуктивність значно вища ніж вдома, де є Інтернет.
А щодо моніторингу запитів аудиторії?
– Ти знаєш, мені здається, що немає генерального “що люди хочуть бачити”. Люди завжди починають хотіти те, що їм дають. Не було такого, що компанія Apple провела моніторинг аудиторії і вивела, що люди хочуть іPhone. Ні, вони просто його створили, і сказали всім, що це крута штука. Люди часто не знають чого хочуть. Але насправді є теми, які на слуху, наприклад генна інженерія, багато питань зараз навколо ксенофобії, “чужих та інших”. І от в “Бурі і натиску” є персонаж, який інший… і не те, щоб люди хотіли про це читати, але ці теми, які важливі, і які мене хвилюють. У Фейсбуці все як епідемія: про щось говорять три дні, і здається, що це така тема, така тема. А вже за тиждень ніхто про цю тему й не згадає.
На що взагалі зараз попит в українській літературі?
– Мені здається, що Суми місто не читацьке, хоча зараз категорія людей, які читають розширилася. Знову ж, це спричинив такий собі літературний бум, адже дуже швидко почали з’являтися хороші переклади українською, видавництва конкурують, і якщо ще років 10 тому можна було сказати: “Так а шо читать? Немає нічого читать”, то зараз уже будь-ласка, – беріть читайте.
Що сприяє цьому “літературному буму” за останні два роки?
Як не дивно, але мені здається, що впливає криза, бо в кризу люди намагаються більше вчитися, більше читати, щоб зрозуміти, що відбувається і куди воно рухається. По-друге, мені здається, що дуже вплинуло обмеження для російських видавництв, які тут випалювали все. І з’явилася вільна ніша, яку дуже класно заповнили (і навіть розширили) українські видавництва.
Ну і на останок: що почитати сумчанам? ТОП-3 книги від Владислава Івченка.
– Хороших, насправді, багато, але ті, що вразили — це Джаред Даймонд “Світ позавчора”. Це книга про те, що може взяти людина в устрої первісних суспільств. Там багато цікавого, що стосується і відношення між людьми, між батьками й дітьми і т.п. Друга книга — Валер’ян Підмогильний “Збірка творів”. Це неймовірно круто. Я просто раджу прочитати всю його творчість. І третій — український сучасний автор Артем Чех з його книгою “Точка ноль”. У 2015 році його призвали до армії, він був на Донбасі, і ця книга — мені здається, що вона одна з кращих про цю війну.
