31 січня у Сумах пройшла акція на підтримку безвісти зниклих та військовополонених. У центрі міста люди зібралися з плакатами з гаслами та портретами захисників.
«Трибуна.Суми» зібрала історії учасників акції.
«Зниклі безвісти повинні бути знайдені», – написано на плакаті, який тримає Олексій. Чоловік чекає на звістку про свого онука Віталія.
«21 грудня 2024 року мій онук зник на Курському напрямку. Він служить у 5-му прикордонному загоні. З того, що відомо, він зник під час евакуації побратимів. Вони їхали на машині, і авто розірвало на частини – чи то наїхали на міну, чи то був скид, невідомо. На акції ми виходимо разом із моєю дружиною та донькою. У моєї доньки це єдиний син»
Лариса розшукує свого чоловіка Олександра Коробка – військовослужбовця 110-ї окремої механізованої бригади, який зник безвісти 21 січня 2025 року. Жінка приїхала на акцію з Недригайлова. У рідному місті вона ініціює акції на підтримку родин безвісти зниклих та полонених і зареєструвала громадську організацію «Родини зниклих безвісти полонених Недригайлівщини».
«Уже рік я в пошуках свого чоловіка. Кожного разу виходжу на акції, щоб підтримати таких, як я. Вчора я була на акції в Недригайлові, а сьогодні приїхала в Суми. Для мене важливо стояти не лише за свого чоловіка, а й за всіх хлопців 110 ОМБР. Дівчата з Черкас надіслали банер зі зниклими та полоненими бійцями цієї бригади, і я виходжу з ним»
Іван тримає в руках прапор із портретом свого брата.
«Мій брат Євгеній Дябелко зник 24 липня 2025 року на Сумському напрямку поблизу Олексіївки. Він служить у складі 71-ї окремої єгерської бригади. 20 липня ми востаннє з ним зв’язувалися, а через чотири дні він зник безвісти. Відтоді про нього нічого не відомо. Наша родина долучається до акцій, бо треба боротися. Якщо мовчати – далі буде тиша»
Юлія прийшла на акцію, щоб підтримати родину сусідки, у якої зник безвісти чоловік. Жінки живуть поруч, а їхні діти разом граються у дворі.
«Я вважаю, сюди повинні виходити всі небайдужі, а не тільки ті, хто чекає на своїх рідних. Наші військові пішли воювати не лише за свої сім’ї, а й за нас. Якщо людину це ще не торкнулося, це не означає, що вона не має бути свідомою. Ми просто спілкувалися у дворі, гралися з дітьми, і я запропонувала допомогу, сказала, що теж хочу долучитися. Це мій борг як громадянки, і він має бути спільним»
Катерина чекає на свого чоловіка, який перебуває в полоні. Жінка розповідає, що вже майже чотири місяці чекає на новий обмін полоненими, сподіваючись, що її чоловік повернеться або хоча б з’явиться нова інформація про нього.
«Уже два роки і три місяці я чекаю на свого чоловіка. Ми чекаємо кожен обмін, надіємося, що він повернеться, віримо. Мій чоловік перебуває у полоні, його статус підтверджений. Мені відомо, що він поранений. Стан здоровʼя та умови колонії дають про себе знати. Завдяки попереднім обмінам я змогла дізнатися про нього більше від звільнених хлопців. І ці звістки як ковток свіжого повітря. Тому обміни дуже важливі – це і повернення наших хлопців, і цінна інформація для родин, які чекають»
Останній обмін полоненими з Росією відбувся 2 жовтня 2025 року. Тоді додому повернулися 185 військовослужбовців та 20 цивільних.
