Попередження: матеріал містить приклади мови ворожнечі, жорстоких висловлювань і коментарів, що схвалюють смерть та насильство. Цитати можуть бути емоційно важкими або некомфортними для сприйняття.
«Це вам за Курську операцію», «За мої шкарпетки з вайлберіс», «Після НПЗ ви всіх розізлили в Росії», «Привіт із Криму», «За Крокус», «Вітаємо» — такі коментарі залишають користувачі соціальних мереж під дописами про російські атаки в Сумах.
За профілями тих, хто пише такі коментарі, зазвичай стоять закриті або порожні акаунти. У деяких на фото профілю можна побачити прапор Російської Федерації.
У липні 2026 року російська армія інтенсивніше почала використовувати керовані авіабомби для атак на Сумську громаду. Внаслідок руйнівних ударів загинули люди, у громаді тричі оголошували Дні жалоби. За інформацією Сумської ОВА, загалом за минулий місяць Російська Федерація обстріляла Сумщину 1800 разів, 450 із них — авіаудари. Внаслідок липневих атак по області загинули 32 людини, серед них троє дітей.
«Трибуна.Суми» поспілкувалася з кандидатом психологічних наук, доцентом Дмитром Усиком про природу та системність таких коментарів, психологічні механізми їхнього впливу та причини, через які люди можуть поширювати подібні наративи.
Вторинна травматизація
Після удару російських КАБів 3 липня по центральному району Сум містяни публікували у соцмережах фото та відео з місця події, ділилися своїми емоціями та переживаннями. Внаслідок атаки загинули четверо людей, значних руйнувань зазнали житлові будинки та інші будівлі в епіцентрі. Натомість під дописами з’являлися коментарі, в яких писали про перемогу Російської Федерації та радість від ударів. Такі повідомлення залишали як точково під дописами окремих містян, так і масово — під публікаціями регіональних медіа та спільнот у соцмережах. Під дописами медіа та великих спільнот такі коментарі можуть отримувати більше переглядів через ширшу аудиторію сторінок.
«Що для нас погано — перш за все, це вторинна травматизація. Коли ти читаєш коментарі на кшталт «так вам і треба», ти знову переживаєш психотравмуючу ситуацію, навіть якщо тебе там не було. Мозок втрачає відчуття безпеки.
Другий фактор — втрата людяності. Для багатьох людей це розрив шаблону: вони бачать, що інша сторона може не просто завдати удару, а ще й відверто радіти стражданням та погрожувати новими смертями. Через це виникає емоційне оніміння, апатія, втрата віри в людяність.
Третє — посилення тривоги. Ти можеш прокинутися, перевірити, чи всі твої близькі живі й здорові, і заспокоїтися. А потім читаєш коментарі «ми все одно вас уб’ємо» — і цей страх знову повертається. Так виникає моральна травма: ти думаєш — як так, якщо ми живемо за певними людськими й моральними правилами?», — говорить Дмитро Усик.
Такі коментарі переважно залишають із закритих або порожніх профілів. На фото профілю часто немає зображення людини — натомість використовують стокові або, ймовірно, згенеровані зображення.
«Є ще моральне дистанціювання, яке посилюється онлайн-анонімністю. Людина не пише: «Я Коля Іванов, місто Москва», а ховається за якимось ноунеймом. Тому він може писати все, що завгодно. Коли людина ховається за анонімністю, їй психологічно легше це робити, бо вона не відчуває такої самої відповідальності за свої слова».
Наратив «Самі винні»
Відео з атаки 11 липня, на якому старша сестра прикриває молодшу від удару КАБа, облетіло всю Україну та світові медіа. Під дописами з цим відео також з’являлися коментарі, автори яких відверто раділи наслідкам атаки та підтримували російські наративи.
У ніч на 21 липня 2026 року російські війська завдали ударів безпілотниками по торговельному центру «Епіцентр» у Сумах. На місці влучання сталася масштабна пожежа, а через повторні обстріли будівля та майно були фактично повністю знищені вогнем. Під дописами медіа «Суспільне.Суми» про наслідки атаки також з’являлися коментарі з ворожими наративами.
У таких повідомленнях відповідальність за російські удари перекладають на самих українців — мовляв, вони «самі спровокували» напад. За словами психолога, це один зі способів виправдати насильство та позбавити жертву права на співчуття.
«Дегуманізація дозволяє людині морально виправдати насильство. Спочатку вони хотіли нас завоювати, а тепер починають знищувати й шукають для цього виправдання: «Вони зробили те, вони зробили це — значить, ми маємо право їх убивати». Це і є раціоналізація: людина знаходить причину, яка дозволяє їй виправдати власні дії або дії тих, кого вона підтримує».
Наратив «Краще здатися»
«Увага, КАБи на місто, всі в укриття» — з липня в Сумах діє спеціальне додаткове оповіщення про загрозу ударів керованими авіабомбами. Містяни знімали відео, як разом із дітьми та домашніми тваринами прямують до укриттів або ховаються за двома стінами після попередження про загрозу КАБів чи безпосередньо під час атаки. Під такими дописами також з’являлися коментарі про те, що Суми мають здатися, а мешканці міста нібито самі спровокували ці атаки.
«Ці повідомлення особливо добре потрапляють у ґрунт, коли людина вже виснажена, перебуває в апатії чи відчуває безнадію. Поруч прилетіло, ти думаєш: «За що це мені? Що мені робити?» — і тут читаєш: «Навіщо було їх злити?», «Нащо було туди стріляти?». І думаєш: «Блін, може, й справді не треба було». Саме так дуже добре розбивається моральний дух».
Аби посилити вплив таких повідомлень, їх можуть подавати від імені нібито українців — людей, які начебто самі живуть в Україні, але виступають проти опору та виправдовують дії російської армії.
«Додаються й щемливі історії: «Я сама з України, але…», «Наші солдати погані», «У мене щось відібрали». Так створюється враження, що негативна позиція нібито походить від самих українців. Людина починає почуватися винною за те, що Росія її атакує. Це емоційне зараження: коли ти постійно читаєш такі повідомлення, на емоціях починаєш думати, що в них справді є логіка».
Поруч із такими повідомленнями систематично з’являються твердження про те, що українська влада нібито сама провокує російську армію, а для припинення війни Україна має погодитися на будь-які умови.
«Коли ми об’єднуємося і кажемо, що віримо у свою перемогу, для них важливо показати українцям протилежне — що перемоги не буде, що краще здатися. І вони починають писати це від імені нібито українців: «Ми Росію не переможемо», «Навіщо було їх злити?», «Може, не треба було чинити опір?». Людина читає це і поступово починає сумніватися у власній позиції».
Наратив «Нам можна вас знищувати»
Окремо в коментарях зустрічаються відверто ксенофобські та дегуманізуючі вислови — українців називають образливими словами, порівнюють із тваринами та закликають до знищення. Такі висловлювання дегуманізують українців — фактично заперечують їхню людську гідність і створюють уявлення, що насильство щодо них нібито є допустимим.
«Коли є неправильний перший постулат — що «ми маємо право їх знищувати», — далі вибудовується цілий ланцюжок виправдань. Уже неважливо, що насправді сталося: людина просто знаходить аргумент, чому «ми повинні» це робити. Так формується моральне виправдання насильства».
Поширення таких наративів може бути способом самоствердитися, відчути власну значущість і причетність до чогось «великого».
«У людини можуть бути власні комплекси, відчуття нікчемності чи меншовартості. І тоді участь у великій імперській історії стає способом компенсувати це відчуття. Він може жити у важких умовах, відчувати себе нікому не потрібним, але водночас думати: «Я частина великої Росії, великого механізму, ми всіх переможемо». Так виникає відчуття власної величі, яке компенсує внутрішнє відчуття безсилля».
Як відновити відчуття контролю
Після атаки людина може бути особливо чутливою до того, що бачить у соцмережах. Агресивні коментарі в цей момент здатні додатково впливати на емоційний стан, тому психолог радить не занурюватися в них.
«Ми емоційно заражаємося. Соцмережі показують те, що найбільше в тренді, а найагресивніші коментарі якраз і привертають найбільше уваги. Ти читаєш їх після прильоту — і ця агресія передається тобі. Тому часто найкраща порада — не читати такі коментарі».
Гнів після прочитання таких повідомлень може бути природною реакцією. Повернути відчуття контролю можна, зосередившись на тому, що перебуває у сфері власного впливу, а не на обставинах, які неможливо змінити.
«Нашою реакцією може бути гнів або апатія. Гнів — це ще добре, тому що він дає енергію діяти. Треба сісти й подумати, що я зараз конкретно можу зробити. Кому можу допомогти? Можна задонатити, привезти комусь продукти, допомогти фізично, розбираючи завали».
Якщо людина відчуває безсилля та апатію, важливо не залишатися із цими переживаннями наодинці. Живе спілкування, прийняття власних емоцій та звичайні повсякденні справи можуть допомогти психіці поступово відновитися.
«Не треба ізолюватися від живих людей. Краще вийти з дому, поспілкуватися з людьми, побачити, як діти гуляють, почути їхній сміх. Це теж допомагає психіці повернутися до реальності. Не звинувачуйте себе за сильні емоції. Якщо після прочитаного ви відчуваєте страх, гнів, відразу чи навіть сльози — це не слабкість. Це нормальна реакція психіки на зіткнення з жорстокістю».
Як знизити тривогу
Якщо після новин або коментарів посилюється тривога, може допомогти техніка заземлення «5–4–3–2–1». Вона допомагає переключити увагу з тривожних думок на теперішній момент і фізичні відчуття.
«Спробуйте назвати п’ять речей, які бачите, чотири — яких можете торкнутися, три звуки, які чуєте, два запахи, які відчуваєте, та один смак. Наприклад, можна зробити ковток води або іншого напою та зосередитися на його смаку».
Ще один спосіб зосередити увагу на теперішньому моменті — сфокусуватися на фізичних відчуттях: відчути стопи на підлозі, дотик одягу до шкіри, температуру повітря або рух грудної клітки під час дихання.
Техніки заземлення можуть бути корисними під час тривоги або панічної атаки. Вони допомагають переключити увагу з тривожних думок на фізичні відчуття та те, що відбувається навколо в цей момент.
***
«Головне не дозволяти чужій жорстокості визначати, якою людиною будеш ти. Війна — не привід бути такими ж, як ті, хто чинить насильство. Навпаки, важливо залишатися людьми, не віддзеркалювати їхню жорстокість і продовжувати допомагати одне одному. Бережіть свою здатність співчувати. Одна з цілей війни — зробити людей емоційно байдужими. Якщо ви можете співчувати, переживати, підтримувати інших — це не вразливість, а ознака того, що війна не змогла забрати вашу людяність», — говорить Дмитро Усик.
