Російська пропаганда системно використовує тему військових, мобілізації та роботи ТЦК, щоб формувати недовіру до ЗСУ та державних інституцій. У російських медіа й Telegram-каналах поширюють повідомлення про нібито злочини українських військових проти цивільних і побратимів, вживання наркотиків, порушення правил поводження зі зброєю та інші історії, покликані сформувати образ військового як небезпечного та злочинного. Для цього пропагандисти часто використовують реальні новини українських медіа, навмисно спотворюючи їхній зміст. Особливо активно такі інформаційні кампанії спрямовують на прифронтові регіони, зокрема Сумщину.
«Трибуна.Суми» разом із докторкою філософії, старшою викладачкою кафедри журналістики та філології Сумського державного університету, медіатренеркою та членкинею Національної спілки журналістів України Наталією Пономаренко проаналізувала приклади повідомлень про Суми та Сумську область, які поширюють російські ресурси, і розібралася, як створюються фейки, чому вони можуть здаватися правдивими та яку мету переслідує російська пропаганда.
Елемент правди у фейкових новинах
Все частіше на російських інформаційних ресурсах з’являються публікації, які нібито взяті з українських медіа та розповідають про аморальні або злочинні дії військових ЗСУ. У таких матеріалах можуть використовувати справжній дизайн українського медіа, його логотип, фотографію та інші елементи оформлення.
На перший погляд, читач може сприйняти таку публікацію як справжню. Іноді першоджерело дійсно існує, однак його зміст у російській версії навмисно змінюють. Наприклад, у справжній новині йдеться про злочин, але не зазначається, що його вчинив військовослужбовець. У підробленій версії саме ця деталь з’являється в заголовку або тексті.
За словами Наталії Пономаренко, такий прийом є особливо небезпечним, оскільки створює ілюзію підтвердження: якщо людина бачить знайомий логотип українського медіа, вона може не перевіряти, чи справді воно публікувало таку інформацію.
«Російська пропаганда мімікрує під медіа, яким українці довіряють. Наприклад, вони можуть оформити фейкову новину в стилі «Суспільного». Людина бачить знайомі кольори, шрифти й формат і може сприйняти це як справжню публікацію, не перевіряючи першоджерело. Так вони намагаються скористатися довірою до відомих медіа», — говорить Наталія Пономаренко.
Змінити статус = змінити сприйняття
Один із найпоширеніших прийомів інформаційної маніпуляції — зміна статусу учасника події. В усіх проаналізованих нами випадках йдеться про затримання підозрюваних, однак українські медіа та правоохоронні органи зазвичай не вказують рід їхніх занять. Натомість російські ресурси в кожному з цих сюжетів додають інформацію про нібито сферу діяльності людини або навіть її військове звання, чим змінюють сприйняття самої події.
При цьому сам злочин може залишатися тим самим. Змінюється лише інформація про те, хто його нібито вчинив.
У результаті окрема кримінальна історія перестає бути повідомленням про конкретну людину й починає працювати проти цілої групи — військових або працівників ТЦК.
За словами Наталії Пономаренко, це частина ширшого наративу про українських військових як про небезпечних, неадекватних або злочинних людей.
Наталія помічає, що доволі часто Російська Федерація намагається просувати наративи про погане військове та державне керівництво як серед військових, так і серед цивільних.
«Я зараз досліджую діпфейки. Якщо раніше я бачила зазвичай політиків, відомих президентів, то що я бачу зараз? Це військові, які розказують про зраду, про СЗЧ, про те, як все погано».
Старі злочини — новий фейк
Російська пропаганда повертає старі злочини в новому контексті. Давні резонансні події можуть знову з’являтися в інформаційному просторі вже зі зміненими деталями — зокрема, із приписаним статусом військовослужбовця або іншою географією події.
Наприклад, в одному з російських медіа опублікували повідомлення про військового, який нібито пограбував, вбив та спалив свою бабусю на Сумщині.
Однак у сумському інформаційному просторі повідомлень про таку подію не було. Натомість схожий випадок стався на Волині у 2020 році. Тоді, за повідомленням Головного управління Національної поліції у Волинській області, 18-річний хлопець убив літню жінку, забрав частину її грошей та підпалив будинок.
Тобто реальна кримінальна історія існувала, однак у російській версії змінили щонайменше регіон та статус людини, яка нібито вчинила злочин.
За словами Наталії Пономаренко, російські ресурси можуть повертатися до новин, яким уже 5–10 років.
«Вони можуть дійсно збирати ті новини, які викликали в аудиторії сильні емоції. Це зазвичай суспільно резонансні події, жорстокі вбивства або нетипові якісь злочини, які запам’ятовуються. Це гра на емоціях читача».
Емоційність таких історій робить їх зручним матеріалом для пропаганди. Людина може не запам’ятати дату чи місце події, але запам’ятає саму історію та ймовірно пов’яже її з образом військового.
Імітація достовірності
Російські ресурси можуть поширювати вигадані повідомлення про неіснуючі події, водночас створюючи ілюзію їхнього підтвердження через посилання на нібито першоджерела. У новинах можуть посилатися на українські медіа та додавати гіперпосилання, яке, на перший погляд, має привести читача до першоджерела. Однак після переходу за ним можна потрапити зовсім не на ту публікацію, про яку йдеться.
Посилання може вести на інше російське медіа, матеріал із подібною тематикою або іншу новину на тому самому сайті. У результаті читач бачить знайому назву медіа чи активне посилання й отримує враження, що інформація перевірена.
Так формується хибне уявлення про підтвердженість інформації: кілька ресурсів повторюють одне й те саме повідомлення, посилаючись один на одного, хоча незалежного першоджерела немає.
Кількість таких посилань сама по собі не робить повідомлення достовірнішим, якщо всі вони ведуть до одного неперевіреного матеріалу. Тому під час перевірки важливо не лише побачити посилання, а й перейти за ним та з’ясувати, чи справді там є заявлена новина, хто опублікував її першим і чи підтверджується подія незалежними або офіційними джерелами.
Болючі точки стають мішенню для пропаганди
Російська пропаганда часто працює з уже наявними суспільними запитами, подіями або емоційно чутливими ситуаціями. Реальні факти та події стають основою для маніпуляції. Їхню інтерпретацію зміщують у вигідний для російської пропаганди бік.
«Інформаційна війна б’є по наших болючих точках. Що робить інформаційна війна? Вона підсилює це. Вони ловлять ті моменти, на яких треба тиснути», — пояснює Наталія Пономаренко.
Однією з таких тем є безпека цивільного населення та робота протиповітряної оборони. Після російського удару люди можуть обговорювати роботу ППО, наслідки падіння уламків і причини пошкодження будинків. У цей момент пропаганда підхоплює дискусію і підміняє причинно-наслідкові зв’язки, просуваючи тезу про нібито відповідальність українських військових або самої системи ППО за руйнування.
Так реальні наслідки російських атак використовуються як основа для формування недовіри до українських військових.
Для Сумщини ця тактика особливо чутлива. Регіон регулярно потерпає від російських атак, тому питання безпеки та роботи ППО безпосередньо стосуються повсякденного життя людей. Тож пропаганда знаходить найбільш чутливі для суспільства точки та використовувати їх для посилення недовіри й тривоги.
Цеглинки пропаганди
Російська пропаганда не розраховує на те, що людина повірить у кожну окрему вигадану історію. Її завдання — поступово накопичувати сумніви та формувати стійке уявлення про те, що українська держава, військові та суспільство нібито нездатні впоратися із ситуацією.
«Не думайте про те, що ворог дурний. Ні, він знає, на які болючі точки натиснути. Вони нас гарно вивчають», — говорить Наталія Пономаренко.
Окреме повідомлення може здаватися незначним. Але коли одна новина розповідає про нібито злочин військового, інша — про «бусифікацію», третя — про дезертирство, а четверта перекладає відповідальність за наслідки російської атаки на українську ППО, вони починають працювати як частини однієї інформаційної конструкції.
«Щоб ми розуміли: кожна така новина — маленька цеглинка. Сьогодні російські ЗМІ кажуть, що військовослужбовці ЗСУ когось убили, завтра — що спричинили аварію. Це цеглинки, з яких поступово складається будиночок цих наративів. І тому всі ці новини не можна розглядати й аналізувати ізольовано».
Одна фальшива новина може зникнути з інформаційного простору за день. Але десятки таких «цеглинок», які регулярно з’являються в ньому, поступово можуть сформувати зовсім іншу картину реальності.
Емоційний гачок
Підозрілу новину варто оцінювати не лише за принципом «правда чи фейк». Важливо звертати увагу на те, хто її поширює, на чому ґрунтується інформація, яку емоцію вона викликає та до якого висновку підштовхує читача.
«Якщо новина вас дуже емоційно чіпляє, якщо це реальний емоційний гачок, перше, що треба зробити, — пауза. А потім треба поставити запитання: «Навіщо мені це розповідають?», — радить Наталія Пономаренко.
Після прочитання емоційно забарвленої новини може виникнути бажання одразу обуритися, поширити повідомлення або вступити в суперечку. У такій ситуації Наталія Пономаренко радить зробити паузу й перевірити інформацію. Особливої уваги потребують повідомлення про насильство, дітей, загибель людей, військових, мобілізацію та інші теми, які є емоційно чутливими для українського суспільства.
Якщо у новині як першоджерело згадується українське медіа — варто знайти оригінальну публікацію на сайті самого ЗМІ. Відсутність такої новини вже є приводом поставити інформацію під сумнів. Якщо публікація існує, варто звернути увагу на деталі: хто є учасником події, що саме сталося, де і коли це відбулося та чи збігається зміст із поширеним повідомленням.
У новинах про кримінальні злочини важливо перевірити, чи є посилання на офіційні джерела — поліцію, прокуратуру, суд або інші установи. Відсутність такого підтвердження не означає автоматично, що новина вигадана, але точно є причиною перевірити її уважніше.
На сприйняття інформації впливає і її кількість. Постійний потік новин може виснажувати та знижувати критичність сприйняття, роблячи читача вразливішим до маніпуляцій. Тому для збереження інформаційної стійкості важливо робити перерви у споживанні новин.
«Постійне стеження за новинами може перетворитися на думскролінг — безперервне гортання негативного контенту з очікуванням, що наступна новина буде ще гіршою. Це виснажує, а отже впливає на сприйняття. Але й повне ігнорування інформації у наших реаліях — не вихід. Краще визначити для себе часові проміжки, коли споживати новини. Також оберіть для себе медіа, яким ви довіряєте. Їх не має бути багато — достатньо 2-3 джерел інформації. Такий підхід дозволяє залишатися в інформаційному полі, але не перебувати в ньому постійно», — радить Наталія Пономаренко.
