Вони виїжджають під обстріли, коли навіть «швидка» вже не може дістатися. Вдягають на п’ятирічних дітей маленькі бронежилети, перетворюючи смертельну небезпеку на гру, та вивозять із-під вогню не лише людей, а й десятки домашніх тварин. Екіпаж спецпідрозділу поліції «Білі янголи» працює на прикордонні Сумщини 24/7.
Російська пропаганда таврує їх «чорними трансплантологами», оголошує нагороду за їхні голови та переконує, що на Сумщині «немає цивільних, а лише військові». Проте реальність Сумщини протилежна кремлівським фейкам: це щоденна боротьба за кожне людське життя проти цілеспрямованого полювання російських FPV-дронів на беззбройних цивільних.
Про службові поранення, розвінчання російських міфів, порятунок людей та те, як працює справжня евакуація — в інтерв’ю розповіла капітан поліції Олена Ставицька.
«Як це — не допомагати своїм людям?»: від моніторингу до евакуаційної броні
До вересня 2024 року Олена Ставицька очолювала сектор моніторингу в Охтирському районному відділі поліції. Коли постало питання про створення евакуаційних екіпажів у Сумській області, вона погодилася одразу.
«Дзвонить кадровик і питає: “Альона, ти не хочеш узяти участь в евакуації, якщо потрібно буде?” А я кажу: “Ну чому б і ні, як це — не допомагати своїм людям?” Спочатку я навіть не розуміла, куди йду і що це за робота. У серпні 2024 року нас відправили на стажування на Донеччину, де “Білі янголи” вже працювали. А з 2 вересня ми розпочали виїзди на Сумщині».
Перший виїзд був у Білопільську громаду. Тоді вивозили багато родин із дітьми. З однією з сімей Олена зблизилася настільки, що мати попросила поліціянтку стати хрещеною для її дитини. Із цього моменту служба перестала бути просто виконанням інструкцій — вона стала особистою відповідальністю за долі людей.
Ціна порятунку: поранення, повторні прильоти та врятований пасічник
Робота на прикордонні Сумщини — це щоденний ризик потрапити під цілеспрямований удар Росії. Уже в жовтні 2024 року під час евакуації в селі Павлівка на автомобіль екіпажу скинули вибухівку з дрона. Олена отримала закриту черепно-мозкову травму та струс мозку, але після лікарні одразу повернулася у стрій.
Наприкінці січня 2026 року у Великописарівській громаді поліцейські забирали важкопораненого чоловіка з пробитою ногою. Під час завантаження нош російські солдати завдали повторного удару, що став стандартною тактикою росіян проти рятувальників та медиків.
«Ми якраз заносили чоловіка в автомобіль, і в цей час — повторний приліт. Мені відірвало палець на лівій руці. Зима, мороз, я в рукавичках… Пам’ятаю лише, що рука окремо, а палець лежить поруч у рукавичці. Але намагалася не падати духом. Сиділа біля пораненого, підтримувала його, аби він не втрачав свідомість, бо переживала, щоб ми встигли довезти його й врятувати йому ногу».
Лікарям вдалося пришити палець, проте навіть після тривалого лікування він функціонує лише наполовину, але Олена посміхається: «Головне — він є. Може, колись і манікюр зроблю».
Ще один випадок стався у селі Ямне. На пасіці поранило чоловіка. Він до останнього ховався в кущах, бо злякався розвідувального дрона, який поліцейські підняли для його пошуку — думав, що це ворожий БПЛА летить його добивати.
«Коли ми його знайшли й завантажили в авто, він стікав кров’ю, але впізнав мене: “А я вас по телевізору бачив!” Я кажу: “Не хвилюйтеся, будете ще танцювати, ми врятуємо вашу ногу”. А він: “Тільки з вами!” Домовилися, що обов’язково станцюємо. У такі моменти розумієш, заради чого повертаєшся під кулі».
Анатомія дезінформації: як російська пропаганда виправдовує воєнні злочини
Російська інформаційна машина будує навколо прикордоння Сумщини міфи, якими намагається виправдати знищення цивільної інфраструктури та цивільного населення.
По-перше, це міф про «буферну зону» та відсутність цивільних. Російські пабліки переконують свою аудиторію, що на прикордонні Сумщини «немає цивільних», а живуть виключно «іноземні найманці» чи бійці спеціальних підрозділів.
Другий міф, про який згадує Олена, міф про «чорних трансплантологів». З перших днів роботи «Білих янголів» російські джерела поширювали дезінформацію про те, що екіпажі поліції нібито «викрадають дітей на органи».
За словами Олени Ставицької, ці вигадки потрібні ворогу лише для одного — виправдання прямих атак на мирних жителів та на самі евакуаційні екіпажі.
«Вони пишуть у своїх пабліках, що ми “чорні трансплантологи”, і що за знищення нашого екіпажу призначено нагороду в 55 тисяч доларів. Публікують мої фотографії, фото нашої броньованої машини з маркуванням евакуації. Вони луплять ціленаправлено по цивільних. Нещодавно бабуся у Великописарівській громаді просто вийшла за двір — і по ній одразу вдарив FPV-дрон. Немає там ніяких “найманців”, там залишаються літні люди, які тримаються за свої хати».
Також поліціянтка розвінчує ще один поширений стереотип, який іноді стримує людей від виїзду — плітки про те, що евакуація нібито коштує грошей.
«Багато хто телефонує й питає: “А скільки це коштує?” Я вже жартую: якщо є мільйон — візьмемо, менше мільйона не беремо! А якщо серйозно — є лише слово “дякую”. Жодних коштів ми не беремо. Перевезення, проживання у шелтерах, допомога з переїздом в інші регіони — усе це безкоштовно завдяки державі та волонтерським організаціям, таким як “Проліска” чи “Шлях України”».
Евакуація 24/7: від кіз до дитячих бронежилетів
Типовий день екіпажу «Білих янголів» не має чітких часових меж. Виїжджати доводиться і о другій ночі, і під вечір — за дзвінками місцевих жителів, органів влади чи медиків швидкої допомоги, які не можуть дістатися до зон активних обстрілів.
За час служби поліцейські вивозили з-під бомбардувань не лише людські пожитки: від дитячих ліжечок до пральних машин, а й цілі домашні господарства.
Одного разу екіпаж вивіз 13 кіз. Також евакуйовували гусей, кролів, каченят, собак і котів, згадує поліціянтка.
Для найменших пасажирів у броньовику є спеціальні дитячі каски та бронежилети. Поліцейські перетворюють процес на гру, аби мінімізувати психологічну травму.
Найважча частина роботи, ділиться жінка, евакуйовувати тіла. Бувають випадки, коли дістатися до загиблих через мінування та роботу FPV-дронів вдається лише за допомогою спеціальних «кішок» та мотузок, які скидають з безпілотників.
Чому люди залишаються і чому треба виїжджати
Найчастіша причина, чому люди похилого віку зволікають із виїздом до останнього — страх невідомості, мала пенсія та прив’язаність до господарства.
«Людина все життя будувала дім, у неї город, тварини, пенсія три тисячі гривень. Вона каже: “А за що я орендую квартиру в Сумах, якщо вона коштує десять тисяч?” Вони сидять до останнього, поки приліт не зруйнує хату вщент. Але я завжди кажу: життя одне. Будинок можна відбудувати, а життя вже не повернеш. Чекати, що стане краще під обстрілами — марно», — говорить Олена.
Попри все, «Білі янголи» продовжують щоденні рейси на небезпечне прикордоння Сумщини. За два роки роботи вони здійснили понад 1500 виїздів, евакуювали понад 2300 людей, з них майже 500 – діти. Їхня головна зброя проти російської брехні, говорить поліціянтка, — це кожне врятоване життя, кожна вивезена родина й незламна віра в те, що всі вони ще повернуться додому.
