У березні 2022 року у Тростянецькій громаді мав запрацювати єдиний в Сумській області притулок для постраждалих від домашнього насилля. Російська воєнна агресія зашкодила цьому як в прямий, так і непрямий спосіб. Попри пошкодження самої будівлі притулку, громада наразі зіштовхнулася з бюрократичними перепонами, які зможе вирішити лише за підтримки профільного міністерства.
Коли та в якому форматі тепер відкриють притулок, які спеціалісти в ньому працюватимуть і чи прийматиме він постраждалих з інших громад «Трибуна» запитала у заступниці тростянецького міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради Олени Волкової.
Почнімо з початку. Як виникла ідея створення такого притулку та як сталося, що він перший і наразі єдиний на Сумщині?
Почалося все з того, що ми проаналізували кількість звернень від постраждалих та допомогу, яка їм надавалася. Ми хотіли визначити, що можна було б покращити вже зараз, а що — у перспективі. Побачили невтішний результат. З’ясувалося, що при доволі значній кількості заяв, допомога потерпілим — мінімальна. А є випадки вкрай критичні, коли постраждалу чи постраждалого необхідно вилучати з того середовища, бо існує серйозна загроза життю. А нам немає куди.
Ми й до того розуміли, що проблема існує, але не уявляли, що вона стоїть так гостро. Тому, порадившись з відділом соціального захисту населення та з керівником центру надання соціальних послуг, вирішили, що нашій громаді потрібно створити притулок для постраждалих від домашнього насилля.
Ми мали будівлю колишньої дільничної лікарні у сільській місцевості, далеко від центру і від «зайвих очей», і вирішили, що саме вона може стати ідеальним місцем для притулку і безпечним місцем для постраждалих.
Коли ми ухвалили остаточне рішення щодо створення притулку ми ще не знали, що він буде першим і поки єдиним на Сумщині. Ми, по-перше, виходили з потреб своєї громади, а по-друге, рухалися за вектором, який визначила наша держава.
А яка допомога надається потерпілим зараз — за відсутності притулку?
Людина, яка пережила насильство, вже сьогодні може звернутися за допомогою до цілого ряду установ. Перш за все, це відділ соціального захисту населення, який визнаний уповноваженим органом у питаннях протидії домашньому насиллю. Також вона може звернутися до Центру надання соціальних послуг, медичного закладу, громадських організацій, що опікуються цими питаннями, чи відразу до притулку, якщо у громаді такий є. У сільській місцевості потерпіла особа може звернутися до старости села, бо він також є відповідальним за протидію домашньому насиллю у своєму населеному пункті. Все це працює і все це передбачено законом.
Проте найчастіше постраждалі звертаються до поліції, яка приїздить на виклик, затримує кривдника, складає протокол і далі все одно повідомляє відповідні соцслужби про цей випадок. Якщо серед постраждалих є дитина, додатково повідомляють службу у справах дітей.
До речі, дитина вважатиметься постраждалою від домашнього насилля, навіть якщо воно не стосувалося її безпосередньо — достатньо лише того, щоб вона стала його свідком.
Річ у тім, що ця проблема — комплексна, й один уповноважений орган самотужки її не вирішить. Над реабілітацією постраждалої особи, щоб повернути її до повноцінного життя, зазвичай має працювати відразу кілька різнопрофільних служб, фахівців та організацій. І наша задача — щоб ці служби працювали злагоджено і без зайвої тяганини.
Будівля притулку під час ремонту у вересні 2021 року
Побутує думка, що постраждалі неохоче звертаються за допомогою. Чи це справді так?
Зазвичай поліція затримує кривдника на кілька годин, а потім його, ймовірно ще більше розлюченого та агресивного, відпускають додому. Для нього, звісно, передбачається покарання у вигляді штрафу, але ми розуміємо, що сплачується він зі спільного родинного бюджету. Хоч суми там і не надто «кусючі»: при першому зверненні трохи більше ніж 100 гривень, при другому — 500 з лишком.
Кримінальна відповідальність для кривдника передбачена лише після третього звернення. Як би це зараз не звучало, але ми не можемо бути впевнені, що постраждала людина до третього звернення доживе. Тому вони й не квапляться звертатися за допомогою, бо для них вона часто або зовсім не відчутна або призводить до ще тяжчих наслідків.
Що більше, деякі види насилля наші громадяни ще не вміють навіть розпізнати. Наприклад, насилля психологічне чи економічне, яким часто піддаються літні люди, що проживають зі своїми дітьми, чи недієздатні особи, які не можуть за себе постояти.
Тобто домашнє насилля — це не обов’язково синці. Постійні приниження від домашніх чи відібрана пенсійна картка і позбавлення коштів на існування — також домашнє насилля.
Скільки витратили грошей на ремонт будівлі й що це були за кошти?
На створення притулку у Тростянецькій громаді ми отримали субвенцію з державного бюджету. Нам надали майже 9,5 мільйонів гривень, з яких 1,5 мільйона пішли на придбання автомобіля для мобільної бригади, яку ми також створювали при притулкові, майже 7 мільйонів гривень пішло на капітальний ремонт будівлі та придбання необхідного оснащення, ще один мільйон гривень з субвенції залишився, бо зараз через постанову №590 ми як комунальна установа не можемо витрачати гроші на закупівлю меблів. І саме через відсутність меблів ми наразі не можемо відкрити наш притулок.
Будівля притулку під час ремонту у листопаді 2021 року
Невже питання з меблями не можна якось вирішити?
Ми вже написали кілька листів до Міністерства соціальної політики з цього приводу і нам рекомендували звернутися за допомогою у придбанні меблів до благодійних фондів та організацій, які співпрацюють з ООН.
Інший варіант — частину приміщення виділити для розміщення внутрішньо переміщених осіб. Усну згоду від Мінсоцполітики ми на це отримали, але офіційного документа нам не надали. Якби у нас було письмове підтвердження, ми могли б пришвидшити відкриття притулку, адже для оснащення центрів колективного проживання ВПО ми можемо витрачати кошти на меблі.
Ми за крок до відкриття, але маємо ось такі формальні перепони, які не можемо подолати без допомоги міністерства.
Будівля — готова. Там все є, там автономне дров’яне опалення і багато місця. Ми могли б розмістити там до 25 внутрішньо переміщених осіб. Тим більше, що сьогодні в нашій громаді їх зареєстровано вже понад півтори тисячі. Ми не знаємо якою буде ця зима, а у нас багато людей з Харківщини та Донеччини, кому немає куди повертатися.
А як будівля притулку пережила військові дії на території громади?
Будівлі притулку, можна сказати, пощастило. Усе закуплене — комп’ютери, проєктор, бойлери, кухонне та інше приладдя, постільна білизна, — залишилося неторкнутим. Село, де вона розташована, обстрілювалося, але в окупації не було, тому росіяни його просто проїхали й не встигли нічого вкрасти.
Але від обстрілів притулок таки постраждав. Осколки від снарядів продірявили дах, перетворивши його на «зоряне небо», тому крівлю після деокупації Тростянця замінили. Так само замінили кілька вікон та відреставрували фасад. Місцевому бюджету це обійшлося у 240 тисяч гривень.
Ремонт приміщень притулку у листопаді 2021 року
Як постраждала людина може звернутися до притулку? Чи є якась спеціальна процедура для цього?
До притулку людина може звернутися напряму або написавши звернення до поліції чи іншої уповноваженої служби, що діє у сфері запобігання домашньому насиллю. Наприклад, до відділу соціального захисту населення. За таким зверненням поліція виїздить на місце і складає акт оцінки небезпеки для постраждалої особи, вживає заходів щодо кривдника, а фахівці соцслужб оцінюють потреби самої жертви й у межах своєї компетенції надають їй необхідні соціальні послуги, інформацію чи натуральну допомогу.
Якщо загрози життю постраждалої людини немає чи вона низька, то кривднику робиться терміновий заборонний припис і жертва залишається вдома. Якщо загроза життю існує — потерпіла особа негайно вилучається зі свого середовища.
За необхідності її доставляють до лікувального закладу для надання медичної допомоги, а далі — направляються до притулку. Саме для цього ми й придбали автомобіль — щоб людину, яка пережила травматичний досвід можна було негайно забрати з середовища, де вона його зазнала.
Проте варто наголосити, що такий алгоритм дій ми можемо застосувати лише у випадку, коли постраждала особа дає на це згоду. І в цьому ми теж вбачаємо деякі труднощі, адже часто ці люди пробачають своїм кривдникам або не хочуть «виносити сміття з хати».
Чи буде притулок Тростянецької громади приймати постраждалих з інших громад області?
Звісно, оскільки наш притулок буде єдиним на Сумщині, ми прийматимемо постраждалих від домашнього насилля і з інших громад області. Ми вели перемовини з їх керівниками щодо цього відразу як дізналися, що отримаємо субвенцію на його створення.
Ми тоді розіслали листи до усіх громад Охтирського та прилеглих громад Сумського району з пропозицією співфінансувати притулок відповідно до наданих послуг. Тобто скільки осіб ми приймемо з громади, стільки коштів вона нам і надасть. На нашу пропозицію відгукнулися лише три громади.
Але через повномасштабне вторгнення нам довелося зупинити процес налагодження співпраці вже майже на фінальному етапі й зараз нам доведеться починати все спочатку.
Щоправда, я маю деякі перестороги, зважаючи на наш попередній досвід. Багато хто і до повномасштабного вторгнення не визнавав існування такої проблеми у своїй громаді. Боюся, що зараз домашнє насилля для них тим більше не на часі. Хоча ми знаємо, що під час війни ця проблема ще більше загострилася.
Деякі громади мають ілюзію, що розв’язали проблему, бо у них є мобільна бригада, яка виїздить на виклики постраждалих. Але, вибачте, бригада виїхала, зробила висновок, що людину потрібно вилучати, і куди вона її повезе?
Будівля притулку влітку 2022 року
Чи ви вже маєте штат спеціалістів, які працюватимуть у притулку? Що це будуть за фахівці?
Завідувач притулку, соціальні працівники, юристи та експерти з правової допомоги, представники служби зайнятості та служби у справах дітей — це все фахівці нашої громади. Але ключовим спеціалістом у притулку має бути психолог, який би спеціалізувався на роботі з постраждалими й сприяв їхній соціальній реабілітації. І такого спеціаліста на жаль у нас немає. Хоча ми готові були б запросити його з будь-якого куточка Сумщини.
Ми зверталися до викладачів Сумського державного університету, щоб вони порадити нам студентів старших курсів чи випускників, які могли б зайняти цю посаду, але поки нікого не знайшли. Тростянець від Сум не так далеко. Багато працівників Тростянецької міськради щоденно їздять на роботу з Сум, тож теоретично спеціаліст міг би їздити до нас і з обласного центру — було б бажання.
Поки що посада вакантна, і якщо хтось, хто читатиме наше інтерв’ю, матиме бажання відгукнутися на неї, ми будемо дуже раді.
Із постраждалою особою все більш-менш зрозуміло, а що відбувається далі з кривдником?
У нас дійсно більше заведено говорити про жертв: як їм допомогти, як їх реабілітувати. Коли ми проводили аналіз, про який я згадувала на початку розмови, з’ясувалося, що суд не виніс жодного рішення щодо проходження кривдником реабілітаційної програми. І це при тому, що зазвичай поведінка кривдника після виклику поліції, суду, сплати штрафу чи навіть вилучення постраждалої особи залишається тією ж.
Я не бачила ні затверджених реабілітаційних програм для кривдників, ні фахівців, які могли б такі програми реалізовували. До повномасштабної війни, здається, і на рівні Мінсоцполітики, і на рівні області на підготовку таких фахівців були закладені кошти, але чи ведеться зараз якась робота з їх підготовки мені не відомо.
Насправді українське законодавство щодо протидії та запобігання домашньому насильству прописане ідеально. Нам просто потрібен час, щоб воно належно запрацювало. А для цього всім, хто працює у цій сфері, уже сьогодні потрібно наполегливо та планомірно виконувати свою роботу як слід — від А до Я. І тоді ми якнайшвидше зможемо побачити позитивні результати.
