Мультидисциплінарна мисткиня, кураторка й засновниця «Артпростору на Театральній», відкритого незадовго до повномасштабного вторгнення, Ірина Ганаза розповіла, як працює і навчає у прифронтових Сумах та чим може бути мистецтво у ці складні часи.
Правило перше. Вивільняти творчу енергію
Нещодавно Ірина взяла новий псевдонім — так роблять у Японії та Китаї, коли людина переживає трансформацію чи зміну поглядів. Тепер вона підписує свої роботи ієрогліфом, який означає «побачив, відчув, зробив». Каже, що надихається звичайною гілочкою чи тінню і передає цей стан на папері. Така рефлексія над побаченим і є головним інструментом художниці.
Це можна побачити на виставці в її галереї. Тут представлені живописні роботи Ірини Ганази у техніці сумі-е та кераміка сум’янина Романа Линника, який зараз служить у Силах оборони.
Експозиція присвячена особливій порожнечі — не пустоті, а стану, що концентрує енергію.
«Це як стоїть кінь перед тим, як зробити рух. Як пауза у музиці перед новою строфою. У живописі — це білий папір і перший рух на ньому. У кераміці — це порожнеча всередині форми. Це дуже творча енергія», — розповідає Ірина Ганаза.
Мисткиня особливо зацікавлена в культурі Сходу. Їй імпонує тамтешнє ставлення до природи, де людина розглядається її частиною, а не господарем. Увага до довкілля настільки сильна, що в японській традиції, крім 4 основних сезонів, є 72 мікросезони. Також у східній філософії її приваблює взаємоповага та шанування простору — як власного, так і чужого.
Окрім виставкової діяльності, в «Артпросторі на Театральній» проходять заняття з живопису. Сум’яни приходять сюди, аби перемкнутися і вивчити щось нове: хтось прагне просто помалювати й скинути напругу, а хтось годинами занурюється у техніку.
Серед учнів — люди найрізноманітніших професій і віку: від домогосподарок, програмістів і юристів до військових і суддів у відставці. Одна з учениць зламала руку, та все одно прийшла на заняття, аби малювати іншою. Деякі з них після кількох років практики вже вийшли на майже професійний рівень. Найважче ж, за спостереженнями художниці, працювати з перфекціоністами, які бояться помилятися.
Правило друге. Фіксувати свій стан
Війна по-різному впливає на митців і по-різному проявляється у їхній творчості. Про себе ж Ірина каже коротко: «Я не малюю війну».
«Я не хочу фіксувати ці події, відірвані руки і ноги. А красиво намалювати війну — щоб що? Але я фіксую свій стан. У мене є цикл робіт «Не мішень». Я йшла повз квітучу абрикосу, щось вибухнуло і вона посипалася. Так ми всі перетворились на мішені, а ми живі люди. Квіти, які я вирощую в саду, стали мішенями, тварини — мій собака від стресу втратив зір. Я не хочу бути мішенню. Наше завдання — вижити», — говорить Ірина Ганаза.
Вона переконана, що художники, які залишаються в Сумах, мають право самі обирати сюжети для творчості й не мусять відображати лише те, про що щодня йдеться в новинах. Це не означає відірваність від реальності — митці живуть у ній і просто намагаються захиститися, малюючи квіти та гілки.
Натомість її знайомі художники, які пішли до війська, рефлексують власний досвід. Вона помічає, що у війни з’явилося нове обличчя — дрони. Якщо раніше зображували танки й гармати, то тепер це може бути мирний пейзаж, над яким у небі летить безпілотник.
«Ми в цьому живемо, кожен зі своєю торбою приходить на виставку і зчитує по-своєму. Комусь треба м’яса і крові, щоб зачепити. Хтось жахастики дивиться, щоб міцніше спати. Мистецтво має бути різним і головне — якісним», — впевнена Ірина.
Водночас мисткині не подобається підміна понять, коли патріотичне мистецтво створюють люди без смаку. На її думку, спроби змішати традиції з чимось несумісним виглядають смішно.
Вона вважає, що зараз суспільство переживає період профанації, коли будь-що намагаються видати за арт. Утім, Ірина переконана: згодом, коли ми вийдемо з цього стану, залишаться ті, хто дійсно пройшов крізь випробування.
«З’являться нові обличчя, нові художники, які малюватимуть війну, якої ми ще не бачили і про яку не чули. Це буде зовсім інший рівень, але для цього потрібен час», — впевнена Ірина.
Правило третє. Робити свій якісний продукт
Зараз культурних заходів у Сумах небагато через безпекову ситуацію, а відвідують їх переважно одні й ті самі люди. Утім, самих просторів, де можна долучитися до мистецтва, у місті вистачає — це і приватні студії, і комунальні галереї, і ті осередки, що працюють за грантові кошти.
«Ми не конкуренти одне одному. Кожен робить свою справу. Треба просто робити свій якісний продукт», — говорить Ірина.
Чимало митців виїхали за кордон, в інші регіони України або ж пішли служити. Загалом із Сум евакуювалося багато людей, особливо молоді, проте художниця сподівається, що з часом частина з них повернеться.
Повноцінно працювати для Ірини — це бути в безпеці й мати можливість продавати свій продукт. Наразі ж у Сумах мистецтво майже не купується, а все життя треба бути готовим скласти у дві валізи.
Домовлятися про майбутні виставки складно: художники з інших міст побоюються їхати до Сум. З цієї ж причини Ірина сумнівається у доцільності збирати людей на відкриттях експозицій, адже будь-якої миті може статися приліт. До того ж вона не хоче брати відповідальність за чужі роботи, адже страхові компанії не покривають ризики у зоні бойових дій.
Під час ракетного обстрілу центру Сум 13 квітня 2025 року постраждав і «Артпростір на Театральній» — тоді в приміщенні розбилися вікна, пошкодилися двері й частина стелі.
Попри це, міняти щось чи виїжджати з міста Ірина не планує. Вона намагається будувати життя так, як їй зручно: зустрічається з людьми, працює за натхненням, плаває в річці. Аж поки лунає тривога — і повертається усвідомлення, що повністю безпечних місць тут немає.
