Піаніно — не дрова
Микола сидить в альтанці за брунатною лакованою «Україною». Поруч із ним ще одне піаніно й уламки стільця, прикуті до пенька. Називає те сідало-довгожителя «котом учьоним».
«Україна» — це вже третє чи четверте фортепіано, яке Микола Наливайко та його друзі ставлять у сумській альтанці. Інструмент збиралися викинути, але хлопець забрав його у власників і відремонтував. У піаніно тріснули деякі елементи, треба було замінити кілька струн та відрегулювати клавіатуру.
Фортепіано на вулиці — це спроба підтримати сумське мистецтво, аби кожен охочий зміг пограти. Сюди приходять музиканти, аматори і діти, які навчаються у музичних школах. Грали в альтанці й знаменитості: Святослав Вакарчук, Pianoбой, Parfeniuk.
Якийсь час, поки альтанку закривали на ремонт, піаніно стояло біля входу до Краєзнавчого музею. За словами Миколи, акустика там краща, в альтанці ж звук розсіюється.
«Україна» важко піддавалася ремонту, та Микола впевнений, що інструменти треба берегти і відновлювати, адже нових у нас більше не випускають. Це піаніно з Чернігівської фабрики музичних інструментів, яка перестала працювати наприкінці 1990-х. Зараз можна купити лише новий закордонний інструмент, який коштуватиме кілька тисяч доларів.
— Якби в мене був простір, куди їх ставити, я б рятував усі піаніно. У мене душа болить за інструменти. Коли я настроюю людям піаніно, то максимально намагаюся його відновити, аби воно звучало. Щоб його не викинули на дрова, — розповідає Микола.
А почалося все з фортепіано, яке стояло в хлопця вдома, і з його внутрішнього музичного слуху. Каже, музика грала в голові. Він пам’ятає багато мелодій і може виконувати їх на слух. У школі Микола навчався вокалу в музичній студії, зараз закінчує магістратуру зі звукорежисури. Першу освіту має в енергетиці й упевнений, що фізика та музика мають чимало спільного. Для нього настроювання — це і мистецтво, і наука.
Хтось має лікувати інструменти
Настроювати перші інструменти Микола почав після закінчення школи. Згодом його помітила в альтанці директорка однієї з музичних шкіл і запропонувала роботу.
Якось він потрапив до Київської філармонії, де почув звучання тамтешніх інструментів. Миколу вразив звук роялів і він захотів познайомитися з їхнім настроювачем. Тож хлопець залишив свій номер у філармонії і згодом йому передзвонив їхній спеціаліст.
Так Микола знайшов свого наставника, до якого їздить і з яким постійно спілкується. Майстер сказав йому, що гарні настроювачі — це рідкість. Це ремесло має жити, а знання треба комусь передавати, адже в Україні немає навчальних закладів, де можна було б отримати цю спеціальність. У Сумах настроюванням піаніно займаються всього кілька людей.
Микола порівнює піаніно з машинами – на дорозі багато автівок і для них усіх потрібні автомеханіки. Так само і в музиці — хтось має лікувати інструменти.
До зустрічі зі своїм майстром Микола читав книги з настройки та акустики, але література не могла навчити його тонким нюансам професії.
— Я питав у майстра, чи я все правильно роблю. Хотів бути впевненим, що не зашкоджу інструменту, — ділиться Микола.
Із майстром вони подружилися. Хлопець цінує, що тому було важливо передати свої знання не заради грошей, а з любові до музики.
Терпіння та тиша
Микола вважає «Україну» золотою серединою на ринку інструментів, які були у використанні. Він часто зустрічає фортепіано виробництва Чехії та НДР. Український інструмент зазвичай дає більш передбачуваний результат після настроювання, можливо, через його розповсюдженість.
Для нього інструменти Чернігівської фабрики — наша гордість. Хлопець мріє про часи, коли можна буде відновити випуск фортепіано.
Настроювання — кропітка й рутинна робота, що вимагає терпіння та тиші. Більшість інструментів можна відновити, але ціна може варіюватися через серйозність поломок.
Окрім витримки, на думку Миколи, треба мати відповідальність і бути вимогливим до себе. Й звісно, мати частку таланту та схильності до цієї роботи.
Він вважає, що якщо піаніно трохи розстроєне — це почують навіть не всі музиканти, натомість гарно настроєний інструмент не почути неможливо.
— Коли піаніно настроєне — я спокійний. У мене завжди є бажання довести інструмент до ідеального звучання. Не має значення, чи стоїть він у філармонії, чи в когось вдома, — говорить Микола.
Попит на настроювання фортепіано у Сумах є — багато інструментів стоять занедбані. Микола любить їх настроювати, бо бачить у цьому процесі гармонію. Порівнює цю роботу з медитацією.
Гальма в фа-дієз
Микола колекціонує вінілові платівки. Його улюблені жанри — прогрок та артрок. А коли їде кудись у дідусевих жигулях, без упину слухає рок-оперу «Ісус Христос — суперзірка». Це єдина музика, що ще поміщається в пам’яті його телефону.
— Я люблю вінтажну музику, тому що не втомлююся її слухати. Сучасна музика дуже передбачувана, я наперед відчуваю, що буде далі. Нова пісня виходить і через рік про неї вже всі забувають, — пояснює Микола.
Він порівнює ретро-музику з її непередбачуваністю з картиною, на якій багато деталей. Нинішню поп-музику вважає чимось на кшталт «Чорного квадрату» — простою і зрозумілою.
Для нього музика ніколи не є фоном — він її аналізує. Загалом, більше слухає мелодію та гармонію, ніж слова.
— Я завжди слухаю музику. Люблю позитивну, в мажорі. В українській музиці багато мінору, я думаю, нам треба відходити від депресивної музики, — говорить Микола.
Він потроху грає на кількох інструментах, відзначає бас-гітару та ударні. Із саксофоном та скрипкою, каже, не зрослося, але не має жодного музичного інструменту, який би йому не подобався. Для нього інструмент — це те, що потрібно настроїти, аби він правильно звучав.
Для Миколи у Сумах музики недостатньо. Окрім альтанки, вони збираються з друзями в арт-дворі на Воскресенській. Грають там музику або ж прослуховують платівки.
Слух настроювача можна зіпсувати, якщо регулярно піддавати його тривалому перенавантаженню. Після разових випадків, на кшталт гучного концерту, він відновиться сам.
У Сумах Микола здалеку чує шум шахедів. Також його дратують звуки мотоциклів із прямоточними трубами. Про сирену каже, що її звук дещо фальшивить. Цю здібність чути ноти він намагається вимикати, коли вона йому не потрібна.
Тишу шукає на природі — біля річки чи озера. До багатьох улюблених місць зараз поїхати не може — це Могриця і Велика Чернеччина, які стали небезпечними через війну.
***
Із гірки повз альтанку спускається тролейбус — його гальма пищать у фа-дієз. Микола повторює цей звук на «Україні». Над центром Сум кружляє шахед, один із таких кілька років тому влучив у його будинок, зруйнувавши сусідній під’їзд.
Та не вистачає Миколі зараз лише одного — освітлення в альтанці. Аби грати після заходу сонця, музиканти підсвічують собі ліхтариками самокатів та телефонів.
