Мистецтво мозаїки виникло ще в епоху античності, було широко розповсюджене у благоустрої міст Стародавньої Греції, потім – у Візантії, звідки ця техніка прийшла на територію Київської Русі, де переважно застосовувалася в оздобленні церков.
Для створення мозаїчних зображень використовують кольорові камені, смальту – кольорове скло, керамічну плитку та інші матеріали. Під час Радянського Союзу набула популярності монументальна мозаїка – деякі приклади якої ми можемо й досі бачити у тому числі й у Сумах. Це оздоблення будівлі Укртелекому, Сумистандартметрології, літньої естраді у парку імені Кожедуба. Частини сумських мозаїк вже не існує: серед них робота у колишньому кінотеатрі імені Тараса Шевченко на вулиці Соборній (нині – простір UART), панно на демонтованій літній естраді у парку «Казка», мозаїка у сортувальному відділенні Укрпошти на площі Привокзальній, яку розібрали восени 2023 року. За часів СРСР мозаїка, як і інші види мистецтва, часто використовувалася в ідеологічних цілях, тому деякі панно підлягали демонтажу після прийняття закону про декомунізацію. Водночас, перераховані вище приклади знищених сумських мозаїк, не мали ідеологічного забарвлення і були демонтовані з інших причин.
Редакція сайту Трибуна.Суми дізналася історії нині існуючих мозаїк, які мають відношення до медицини, — прикрашають або прикрашали медзаклади Сум.
Ескіз Ейсмонта та експерименти Жулінського
Сум’янам знайоме велике панно на фасаді Сумської міської дитячої клінічної лікарні святої Зінаїди по вулиці Троїцькій, 28, у центрі якого — жіноча фігура в медичній формі з дитиною на руках.
Автор ескізу цієї мозаїки — український художник Валерій Ейсмонт, який жив і працював у Сумах протягом 1975-1999 років.
Про те, як створювали цю мозаїку, нам розповів сумський художник Микола Жулінський.
«Лікарня вже працювала, а стіна стояла порожня, ніхто за неї не брався — страшно було, бо це великий об’єм роботи й велика відповідальність, — згадує Микола Жулінській. — Згодом Валерій Ейсмонт зробив ескіз цієї мозаїки, але за роботу не взявся, бо кошти виділялися лише на матеріали, на саму реалізацію їх не було передбачено».
Це був 1986 рік і Микола Жулінський — молодий спеціаліст, якого запросили працювати в Суми, погодився зробити мозаїку на лікарні безкоштовно, якщо йому допоможуть із чергою на отримання квартири.
«Після цього треба було вирішити проблему з матеріалами, адже на смальту коштів не було, тому вирішили робити із різнокольорової плитки, — говорить художник. — Довго мудрували, як нам отримати плитку необхідних кольорів, зрештою взяли облицювальну плитку на фарфоровому заводі й кольорові барвники для кераміки. Залишилося знайти місце, де її можна пофарбувати, ним став завод в районі проспекту Перемоги».
Микола Жулінський провів майже все літо 1986 року на цьому виробництві, він міг працювати лише вночі, поки на підприємстві були перерви або перезміни. Художник довго підбирав кольори, бо сирий колір відрізнявся від того, який виходив після термообробки.
«Довелося експериментувати, бо кольори мали відповідати ескізу Валерія Ейсмонта, — говорить Микола Жулінський. — Я почав фарбувати плитку десь у травні, а закінчив у серпні, тоді ми й перевезли матеріали в лікарню».
Тепер художнику треба було намалювати рисунок реального розміру мозаїки, щоб потім перевести зображення на стіну лікарні, — за принципом копірки. Для цього було необхідне відповідне приміщення, адже центральна постать мозаїки сягала п’ять метрів, і щоб зробити рисунок такого розміру, треба мати змогу у процесі створення подивитися на нього здалеку. Миколі Жулінському дозволили використати дно незаповненого водою басейну у школі №7.
Ми склеїли папір на дні басейну і почали малювати, піднімалися на другий поверх, дивилися, — згадує художник. — Ми робили рисунок відповідно до наданих креслень — висота стіни 6 метрів, ширина – 14 метрів. Коли почали чіпляти папір на стіну лікарні, виявилося, що розмір не співпадає: висота мозаїки мала бути 5,5 метрів, ширина знизу — 14 метрів, але до верху звужувалася до 13,4 метрів. Коли ми вже прибили цей папір, що було важко, адже цвяхи погано заходили у штукатурку, здійнявся сильний вітер і все обірвав.
Після цього Миколі Жулінському не залишилося нічого, окрім того, щоб малювати одразу на стіні, уже частково закритій риштуванням і дошками. Художник згадує, що працював чисто математичним способом, вираховуючи, де має бути середина постаті, якої довжина має бути рука, ступня, ніс, тощо.
«Потім треба було набрати людей, бо це велика робота, — говорить Микола Жулінський. — У Ейсмонта тут були друзі: Тітарєв, Дем’яненко, Петренко, і так ми вп’ятьох почали класти плитку. Закінчили мозаїку десь у листопаді».
Художник говорить, що ця мозаїка має проіснувати тривалий час, адже під час роботи у розчин додавали клей, тож поки штукатурка буде на місці, лікарню буде прикрашати це панно.
Мозаїчна ікона, до якої в сум’ян немає доступу
На іншій стороні вулиці, за адресою Троїцька, 57, знаходиться Комплекс дитячої лікарні святої Зінаїди, занесений до державного реєстру, як пам’ятка архітектури місцевого значення. Згідно з історичною довідкою, складеною архітектором Дмитром Бородаєм у 2023 році, кам’яні споруди комплексу є прикладом неоготичної стилізації доби історизму — звернення у XIX столітті до стилів попередніх епох та їх переосмислення в сучасному контексті.
Ідея створення дитячої лікарні в Сумах належала цукрозаводчику й меценату Івану Герасимовичу Харитоненку, а її будівництво було завершено вже його сином Павлом у 1896 році. Свою назву вона отримала на честь покровительки восьмирічної дочки Павла Івановича Харитоненка — Зінаїди, яка загинула від дифтерії кількоми роками до цього. За іншою версією дівчинка втопилася у фонтані.
За легендою, свята Зінаїда та її сестра Філонілла були родичками апостола Павла, який і навернув їх у християнство. Вони залишили свій дім і оселилися в печері, де молилися й лікували всіх, хто звертався до них по допомогу. Печера стала своєрідною клінікою, де постраждалі зцілювалися не тільки фізично, але й духовно. За свою віру сестри згодом загинули мученицькою смертю від побиття камінням.
У 1907 році у ніші другого поверху центрального корпусу лікарні, під дахом, була встановлена мозаїчна ікона із зображенням Святої Зінаїди. Мучениця одягнена у простий одяг, оскільки за життя зреклась батьківських багатств, тримає у руках хрест — як символ віри та зілля — як дар лікарям. Автор мозаїки – невідомий.
Із серпня 1957 року ікона зберігається у Сумському обласному художньому музеї ім. Никанора Онацького.
Журналісти сайту «Трибуна.Суми» звернулися до художнього музею з метою побачити на власні очі мозаїку. Директорка музею Влада Ярмак повідомила, що наразі це неможливо, адже ікона зберігається в архівах музею й до неї ускладнений доступ, у тому числі й через те, що під час повномасштабного вторгнення усі колекції музею знаходяться у сховищах. Також вона додала, що сама мозаїка важка, бо знаходиться на цементній плиті й має розміри 243х80,5 сантиметрів. Це робить проблематичним показати її на вимогу.
За інформацією Влади Ярмак, у 1990 році художник-реставратор Іван Волчек виконав часткову реставрацію мозаїки Святої Зінаїди, адже по краям ікони ще на час передачі її музею були зафіксовані пошкодження і втрата смальти.
Мозаїка «Аптека» та її таємничі автори
Перед перехрестям із проспектом Свободи, за адресою вулиця Харківська, 24, знаходиться ще одна мозаїка на тему медицини, яка раніше прикрашала стіну аптеки.
На мозаїці зображено келих Гігеї — один із символів фармації. Саме панно — рельєфне, виконане із смальти й кольорової плитки.
За словами сумських художників Олександра Садовського та Олександра Чередниченка автори мозаїки — художник Єфремов та його дружина.
«Це кінець 70-х років, десь 1977-1979, Єфремов з дружиною ненадовго приїхали у Суми, вони зробили розпис у їдальні Хімпрому й цю мозаїку, — говорить Олександр Чередниченко. — Це гарна робота, у нас зазвичай є уявлення, що мозаїка — це щось велике, монументальне, а вона невеличка, вписана у простір між вікнами, але як вона прикрашає будівлю. Уявіть, якщо її прибрати, — буде безликий простір».
За інформацією Садовського й Чередниченка, після закінчення роботи Єфремов з дружиною повернулися до Санкт-Петербургу, журналісти сайту «Трибуна.Суми» не знайшли про них ніякої інформації.
***
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
