У Сумах Марину Горьковську часто впізнають на вулиці. Для когось вона — поліцейська, яка приходить до школи говорити про безпеку. Для когось — людина, якій можна довіритися. Для колег — інспекторка сектору зв’язків з громадськістю патрульної поліції. А ще вона мама, спортсменка і сумчанка, яка свідомо вирішила залишитися у прифронтовому місті і знаходить тут сили рухатися вперед.
Від патрулювання до роботи над особистими кордонами та довірою
Шлях Марини до поліції розпочався десять років тому після закінчення юридичного факультету Сумського державного університету. Тоді вона виховувала маленьку доньку та лише шукала свій професійний напрям. Дізнавшись про набір до патрульної поліції, вирішила скористатися цією можливістю та подала заявку разом із друзями.
“У мене десь на підсвідомому рівні було бажання носити форму, хоча тоді я більше уявляла себе стюардесою. Та життя розпорядилося інакше — сьогодні я ношу форму поліцейської. І жодного разу про це не пошкодувала”.
Близько двох років вона працювала в патрулі: виїжджала на ДТП, виклики про домашнє насильство, конфлікти, затримувала нетверезих водіїв. Саме цей досвід, переконана жінка, став фундаментом для подальшої роботи. Там же, за її словами, навчилася головного — вмикатися в роботу навіть у найстресовіших ситуаціях.
Фото з особистого архіву Марини Горьковської
“Я завжди думала, що я вразлива, боюсь вигляду крові. Але коли я виконую службові обов’язки, якісь рецептори просто перемикаються, ти збираєшся і робиш. Дома вже звичайно емоції можуть взяти верх”.
Марина переконана, що робота в поліції підходить людям, які вміють зберігати спокій у складних ситуаціях, знаходити спільну мову з різними людьми та щиро співпереживати чужим проблемам. На її думку, поліцейський має бути не лише стресостійким, а й комунікабельним та емпатійним.
Сьогодні Марина працює інспектором в секторі зв’язків з громадськістю управління патрульної поліції в Сумській області. Разом із колегами проводить профілактичну роботу з дітьми, батьками, людьми поважного віку, громадськими організаціями. Найчастіше заходи проводять у навчальних закладах та державних установах. Для кожної аудиторії — своя тема. Для старшого покоління — як не стати жертвою шахраїв у соцмережах. Для батьків та жінок — про довірливі стосунки з дітьми та домашнє насильство.
Щороку через її заняття проходять тисячі дітей. Вони говорять про правила дорожнього руху, безпечний інтернет, особисті кордони, булінг, небезпеку вибухонебезпечних предметів та ризики вербування підлітків російськими спецслужбами через соціальні мережі. Остання тема — найбільш болюча останні роки. Марина каже, що розповідає дітям не тільки про відповідальність, а й про людські цінності.
Фото з особистого архіву Марини Горьковської
“Я намагаюся достукатися до їхньої моральної сторони. Щоб вони самі зважили: ілюзорні гроші — і людське життя. Що важливіше? Загалом наша робота — це дуже великий внесок в майбутнє дітей і ми помічаємо, що останні роки вони стали більш усвідомлені, вони чітко знають свої кордони і можуть за себе правильно постояти”.
Марина переконана: найкраща поліція — та, до якої не бояться звертатися, а ефективна робота правоохоронців неможлива без довіри людей. Тому одним із важливих напрямів вона вважає розвиток відкритого діалогу між правоохоронцями та громадою.
“Ми прагнемо, щоб люди знали: поліція завжди готова прийти на допомогу. Щоб дитина розуміла — у складній ситуації вона може зателефонувати на 102 і отримати підтримку та захист”.
Жінка ділиться, особливо любить моменти, коли бачить результат своєї роботи. Після одного із занять про безпеку на електросамокатах до неї підійшла мама школярів.
“Вона сказала, що діти почали вдягати шоломи не тому, що вона змушує, а тому що почули це від нас. Ось такі моменти для мене найцінніші”.
Марина говорить, любить свою роботу за можливість проявляти креативність.
“Я дуже люблю стан, коли в мені вирує енергія і є можливість створювати щось нове. На моїй посаді маю великий простір для фантазії та творчого підходу. Інформацію можна подати по-різному: просто озвучити цифри, факти чи норми законодавства, а можна зробити її живою та зрозумілою для людей. Я завжди намагаюся шукати цікаві й інтерактивні формати, щоб важливі речі не лише почули, а й запам’ятали та могли застосувати в житті”.
Материнство: тривога, яка живе поруч
Після початку повномасштабної війни Марина залишилася у Сумах разом із донькою. Каже, найбільше змінилося не її ставлення до материнства, а рівень тривоги.
“Коли дитина вдома, а ти на роботі, постійно думаєш про її безпеку. Думаю, зараз це знайоме майже кожному з батьків”.
Марина переконана: з дітьми потрібно говорити про війну чесно, але відповідно до їхнього віку: “Якщо дитина не розуміє, що відбувається, як вона зможе засвоїти правила безпеки? Звичайно, ми не показуємо шокові картини. Але мовчати не можна, дитина має розуміти, що робити під час атаки, а якщо вона буде думати, що це грім чи випадковий шум, як вона себе врятує?”
У своїй роботі вона часто бачить наслідки браку довіри між батьками й дітьми. Саме тому головною порадою для дорослих називає просте спілкування.
Фото з особистого архіву Марини Горьковської
“Дуже часто батьки навіть не вислуховують дитину. Одразу сварять її, не розібравшись у ситуації. А дитина після цього просто закривається в собі. Звичайно, маючи власну дитину-підлітка, важко давати поради батькам, проте довіра і спокійна розмова – це основа. Точно не можна підвищувати голос та застосовувати силу. Також дуже важливо знаходити час просто бути поруч”.
Марина переконана: сьогодні дітям потрібні не суворі покарання, а увага і підтримка, адже дитяча психіка і без того навантажена через війну, онлайн-навчання та нестачу живого спілкування.
Спорт як особиста терапія
Донедавна Марина навіть не уявляла себе у тренажерній залі. Все життя вона займалася танцями, навчалася в театральному класі, любила сцену і творчість. Але після важкого особистого періоду життя випадково потрапила до бодібілдингу. Її помітив тренер і запропонував спробувати сили у спортивній категорії фітнес-бікіні.
“Я сама в себе не вірила. А він одразу побачив потенціал. Я точно не хотіла публічності чи перемог”, — згадує Марина.
Згодом тренування стали способом прожити складні емоції, жінка називає їх своєю психотерапією. За кілька років Марина чотири рази брала участь у всеукраїнських чемпіонатах із бодібілдингу і тричі ставала переможницею у своїй категорії. Сьогодні, говорить, поставила спорт на паузу, але не виключає повернення до змагань.
Фото з особистого архіву Марини Горьковської
“Напевно, ця пауза говорить про те, що моя психіка зараз справляється без додаткової підтримки. Але повернутися планую”, — з посмішкою каже Марина.
З роками зрозуміла, що для неї сила жінки вимірюється не м’язами і медалями, бути сильною — це бути здоровою фізично і морально.
Місто, яке не відпускає
Під час розмови Марина неодноразово повертається до теми Сум. Тут вона народилася, тут виросли її батьки, тут минуло дитинство і народилася донька. Вона визнає: іноді думає про подорожі, про інші країни, про нові можливості. Але не про переїзд назавжди. “Просто кинути це місто я не зможу”.
У кожному районі, на кожній вулиці для неї зберігаються спогади, які викликають мурахи по тілу. Випускний, дитинство, друзі, важливі моменти життя.
Особливо її вражає те, що навіть люди, які виїхали через війну або багато років жили за кордоном, усе одно повертаються.
“Тут в Сумах є якась магічна сила. Люди повертаються, бо тут їхнє коріння”.
Марина не приховує, що війна змусила по-іншому подивитися на дім і рідне місто. Коли розумієш, що все це можна втратити в будь-який момент, починаєш цінувати значно більше. Саме тому вона продовжує працювати, виховувати доньку, будувати плани і мріяти.
“Ми вже стільки пережили. Не для того, щоб зупинитися зараз”.
