Майже завжди він працює у парі з журналістом. Найголовніше на кожній зйомці — знайти людей, поспілкуватися з ними та відзняти потрібний відеоряд. Олег Вороненко у відеографії вже шостий рік. На «Суспільному Суми» він зосереджений на зйомках, робить фотографії з кожного місця обстрілу, а також монтує відео для соцмереж і дайджестів.
Головна риса хорошого оператора — адекватність
Однією з головних рис хорошого оператора Олег вважає адекватність — іншому, каже, можна навчитися. З досвідом приходить чітке розуміння, що і як треба зняти. Через ризик обстрілів команда намагається менше часу знаходитися в офісі і чергують віддалено. На прильоти виїжджають навіть уночі.
У таких виїздах головне — оперативність, адже треба швидко відзняти матеріал і передати його до редакції. Найпершими публікують крупні плани без прив’язки до місцевості, а вже згодом, якщо є необхідність, дають більше деталей. Загалом на прильотах журналісти працюють у касках і бронежилетах. Екіпірування одягають не лише за містом, як-от у Стецьківці, а й у деяких районах Сум, до прикладу, на Баранівці.
Олег зізнається, що на зйомках особливо не нервує. Емоції можуть з’явитися тоді, коли панікувати починають люди навколо — наприклад, під час оголошення загрози повторного удару. У місцях, де обстріли частіші, люди іноді не хочуть спілкуватися. Проте колеги Олега переважно можуть одразу визначити, чи піде людина на контакт. Іноді люди передумують, коли бачать, що сусіди почали говорити.
У кожного журналіста свій підхід: хтось наголошує, що важливо показати, як росіяни обстрілюють цивільних, хтось просто питає, що людина бачила та чула, а хтось — що відчула. З різними журналістами зйомки різняться, але спільна мова між оператором та журналістом — обов’язкова.
«З кожним журналістом може бути абсолютно різна зйомка. От Борис Майоров — це взагалі кадр. Він тобі каже: «На цьому тижні поїдемо до вояк. Куди — я не знаю. Коли — також не знаю». Коли є взаєморозуміння, то працювати легко з будь-ким», — говорить Олег.
Свої фото та відео Олег Вороненко оцінює за тим, який вплив вони можуть справити на глядача та які емоції викличуть. У цьому впливі він і бачить сенс своєї роботи — показувати реальність Сум і області.
Частина цієї реальності — поховання військових та цивільних. Олег Вороненко був на них стільки разів, що вже наперед знає свої рухи, кадри і скільки людей потрібно відзняти. На похованнях буває складно, особливо, коли рідні падають на гроб і кричать, що не будуть жити без загиблої людини. Олег згадує прощання з матір’ю і дитиною, які загинули від удару російського КАБу на проспекті Шевченка. Тоді оператор зайшов у саму гущу людей, де батько родини кричав, чому загинув не він, а його рідні. На таких зйомках треба тримати баланс, аби не набирати перегляди на чужому горі.
Кошенята в окопі
Робота з військовими — це насамперед непередбачуваність. Звісно, не кожна зйомка вражає, хоча раніше Олегу дуже подобалося їздити до бійців по області. Колись він із колегою провів цілий день з артилеристами, бо забрати їх з позицій могли лише ввечері. Згадує, як одного разу знімав кошенят, аж раптом почув, що щось летить.
«Сидимо в зеленці, дрони постійно над нами літають. Я сиджу з котами граюся, думаю, запишу дружині відосик з кошенятами. Познімав і чую — летить. Вояки кажуть: «А давайте в окоп». А в мене тут повербанк, від нього дріт ішов у фотік. Я зриваюся, фотік падає, все видирається і біжу в окоп. Журналіст за мною хватає той фотік, а я йому кричу: «Кинь той фотік, біжи». Ми тільки підбігли, застрибнули — і воно десь за нами як впаде, листя на нас посипалося. Але все обійшлося», — згадує Олег.
Архівні фото Олега
Інколи трапляється рутина, а інколи — цікаві виїзди, до прикладу, запуск дронів-шарків. Бувають і нестандартні поїздки — так, одного разу на зйомці з «Білими янголами» екіпаж забрав тіла загиблих цивільних, які кілька днів лежали на дорозі за селом. Їх завантажили в мішки і поклали в авто поруч із журналістами та евакуйованими людьми.
Також команда знімає сюжети про переселенців і бізнес, відкритий за гранти. Таким підприємцям не роблять прямої реклами, а лише розповідають про їхній досвід.
Серед зйомок, які йому не дуже подобаються, відеограф називає суди. Вони зазвичай ідуть довго, а з усього відзнятого матеріалу береться лише невелика частина.
Троянда, що проросла знову
Олег Вороненко родом із Білопілля, там і зараз живуть його батьки. У місті багато чого розбито і постійно прилітає. Щоб жити далі, батьки Олега купили генератор, провели інтернет на оптоволокні та завели качок. Одного разу обстріляли і їхнє подвір’я. Снаряд потрапив у троянду, але вона не загинула, а проросла знову.
Настрої людей на прикордонні змінюються. Відеограф пригадує, як раніше частіше помічав у людях сподівання, що все буде добре. Колись на виїзді в Кіндратівці вони записували жінку, яка трималася за своє життя там. Згодом її зустріли вже в Сумах — жінці довелося евакуюватися. Вона була в іншому настрої і казала, що не проти переїхати ще далі від лінії боєзіткнення.
Зацікавленість аудиторії також змінюється. Коли почалася Курська операція, у контенті про Сумську область були зацікавлені національні та міжнародні медіа, але зараз цей інтерес став меншим. Історії військових уже набирають не так багато переглядів, як раніше. Стабільно тримається лише інтерес до наслідків обстрілів і трагедій.
Олег продовжує фіксувати це щодня. Але зізнається: після закінчення війни найбільше хотів би поїхати і зняти звичайну сесію Сумської міської ради.
