Вже понад два роки у Сумах діє громадська організація “Спортивний клуб рівних можливостей”. Учасники — люди з інвалідністю. Серед них є ті, хто виступає на Спеціальній Олімпіаді, виборює призові місця, привозить медалі. А є ті, для кого головна перемога — стати впевненішим, знайти друзів, навчитися взаємодіяти зі світом. Ми відвідали одне з тренувань і дізналися, як працює організація та чому такі ініціативи важливі.
На вулиці мінус 15, зима цьогоріч холодна та сніжна. Проте це не завадило хлопцям зібратися на щотижневі спортивні заняття. Тимофій, Ярослав та Вадим мають інвалідність з дитинства. Для них ці зустрічі — не лише про користь для здоров’я, а і про можливість поспілкуватися. Тож коли бачать один одного, посміхаються, жартують та поспішають до спортивної зали. Тут — у спортзалі ранковий холод вже не відчувається так сильно, адже хлопці одразу починають бігати та розминатися. Тренер Юрій Сокол час від часу підганяє їх та жартує: “не зупиняйся”, “ще два кола”, “більше посміхайтеся”. Для стороннього це може виглядати як звичайне тренування. Але для тих, хто тут зібрався, ці дві години — значно більше, ніж фізичні вправи.
Пан Юрій тренує людей з інвалідністю понад 27 років. За цей час виховав кілька чемпіонів та призерів України. Проте, говорить, що для таких людей перемога — це не завжди медаль. Іноді це — прийти на тренування, іноді — пробігти ще одне коло або просто повірити, що ти можеш. Часто головні результати видно не лише в секундах чи метрах.
“Ти бачиш, як людина змінюється. Вона вже не боїться, не ховається. Вона виходить на старт і біжить, змагається. Спорт додає їм впевненості, розумієте? Я пам’ятаю цих хлопців дітьми, це були діти, які не мали друзів, їх ображали в школі через хвороби. А коли почали займатися спортом, вони окріпли, гляньте, вони й самі кого хочуть образять зараз і можуть постояти за себе. Це все дав їм спорт, вони стали витривалі, стали сильніші й фізично і духовно”, — говорить тренер.
Голова громадської організації — Ярослав Крюков розповідає, формально спільноту створили нещодавно — під час війни у 2024 році, але фактично команда існує значно довше. Об’єднатися офіційно вирішили, щоб брати участь в олімпіадах і змаганнях. Основна їхня мета — популяризація інклюзивного спорту та залучення людей з інвалідністю до активного життя, говорить Ярослав.
“У спорті я з 11 років, зараз мені вже 29. У свій час здобував призові місця на всеукраїнських змаганнях з інваспорту. Звичайно, фізичні вправи мені дуже допомогли. По здоров’ю трішки краще стало, без спорту важко мені. Ну і звичайно я почувався дуже впевнено, коли досягав результатів, перемагав на змаганнях, це ні з чим не зрівняти. Ще величезний плюс — це друзі, яких я тут знайшов, це коло однодумців, таких же людей, як я”.
Хлопець ділиться, коли активно відвідував змагання, на одному з заходів познайомився з паралімпійським чемпіоном, капітаном футбольної команди, який подарував йому свою футболку з номером вісім. Тепер часто вдягає її на заняття, для нього це не просто форма, це символ, нагадування, що перемоги можливі, навіть коли життя ставить складні умови.
***
Зараз громадська організація по кілька разів на тиждень збирає на заняття дітей і дорослих з інвалідністю. Сьогодні у клубі — близько 15 постійних учасників. Це люди з порушеннями опорно-рухового апарату, інтелектуальними порушеннями, ДЦП та іншими діагнозами. Для них це спосіб жити повноцінніше.
“У нашому клубі займаються люди різного віку — від підлітків до дорослих 30+. Хтось приходить із батьками, хтось — сам. Хтось готується до змагань, а хтось просто хоче рухатися і бути серед людей. Зазвичай нас збирається близько 15 людей. Цього разу так співпало, що хтось захворів, хтось через сімейні обставини не зміг приїхати, тому нас всього троє”, — говорить Ярослав.
“Головне — щоб вони не сиділи вдома у самотності”, — повторює пан Юрій.
Коли збираються у спортивній залі, яку безоплатно надає один із навчальних закладів Сум, займаються бігом, легкою атлетикою, футболом, баскетболом, флорболом, тенісом. У інші дні зустрічі організовують в інклюзивній бібліотеці, де грають у настільні ігри, у дартс, боччу, корнхол.
За словами тренера, попри мінімальне фінансування, його підопічні постійно беруть участь у змаганнях у різних регіонах країни, іноді з цим допомагають благодійні фонди. Спортивний інвентар теж допомогли оновити благодійники.
Фото ГО “Спортивний клуб рівних можливостей”
“У нас є призові місця. Другі, треті — стабільно. Там система така, що кожен має шанс стати переможцем у своїй групі. Серед учасників є чемпіони та призери України з легкої атлетики, настільного тенісу, боччі, флорболу, велоспорту”, — говорить пан Юрій.
***
Спорт у цьому клубі — не про рекорди. Хлопці діляться, їм важливо відчувати, що вони можуть, що вони потрібні й не самотні. Тренер переконаний, без занять багато вихованців могли б залишитися повністю ізольованими.
“Якби не спорт, я не знаю, що з ними було б. Це я кажу на своєму досвіді у кілька десятків років. Адже знаю безліч історій, коли мої хлопці знайшли собі гарну роботу, завели сім’ї. І спорт відіграв тут не останню роль, бо якби вони замкнулися вдома і нікуди не ходили, то нічого б цього не було”.
Попри безпекову ситуацію в Сумах, недостатнє фінансування та відсутність особливої уваги до інклюзивного спорту, клуб не збирається зупинятися. Поки є охочі відвідувати заняття, їх проводитимуть. Тренер ділиться, у цьому й полягає філософія клубу: не рекорди заради рекордів, а людяність, підтримка і рівні можливості — навіть у найскладніші часи.
