Комунальна установа «Центр надання соціальних послуг» Великописарівської селищної ради була створена для підтримки вразливих груп населення. Працівники цієї установи надають соціальну, соціально-побутову, психологічну і юридичну допомогу, а також залучають благодійні фонди для допомоги підопічним, забезпечують отримання медичних послуг тощо.
Через постійні обстріли навесні 2024 року організація евакуювалася до Охтирки. Як сьогодні на території громади працюють соціальні працівники — в тексті сайту «Трибуна.Суми».
Вікторія Єременко закінчила Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка за спеціальністю економіст-бухгалтер. З 2019 року вона працювала у Великописарівському центрі надання соціальних послуг на посаді соціального працівника, через два роки стала заступницею директора, а у квітні 2024 – виконувачкою обовʼязків директорки закладу.
У березні 2024 року працівники центру виїжджали самостійно, хто куди. Частину техніки допомогла евакуювати Великописарівська селищна рада, інше вивозили своїм транспортом.
Переїхавши в Охтирку, було необхідно зібрати всіх працівників, знайти приміщення, але перший час працювали дистанційно, — говорить Вікторія Єременко.
Робота на кордоні під час великої війни
За словами Вікторії, з лютого 2022 року вони практично не зупиняли свою роботу: їздили до пенсіонерів, закуповували продукти й ліки, допомагали у веденні домашнього господарства, отримували пенсії й гуманітарну допомогу.
Проте багато підопічних не розуміли, чому їхні соцпрацівники не можуть придбати в магазинах замовлене.
У перші місяці повномасштабного вторгнення в крамницях давали обмежену кількість хліба, круп, макаронів, про цигарки почали забувати, бо упаковка коштувала півтори тисячі гривень. Люди переважно обирали поїсти на ці гроші. Було складно з ліками, з аптек у селищі позабирали все. Ми шукали, хто їде в місто, переважно це був Богодухів, і замовляли медикаменти для громадян, які отримують послуги в нашому центрі, — пояснює директорка.
Був період, коли обстріли активізувалися й соціальні працівники виїжджали з селища. Тоді інші робітники Центру розвозили підопічним гарячі обіди, які готували безплатно волонтери.
На початку повномасштабного вторгнення від осколкових поранень загинула одна із робітниць комунальної установи. Вона їхала надавати соціальні послуги й потрапила під обстріл.
«Це жахлива новина, яка приголомшила колектив», — згадує Вікторія Єременко.
Загалом, за словами виконувачки обов’язків директорки закладу, на старому робочому місці у Великій Писарівці вони з фахівцями неодноразово потрапляли під обстріли, укриття не було, тож ховалися поміж двох стін.
Пригадую, як в один із вечорів ми готували звіт на Суми. І тут біля школи, що за 200-300 метрів від нашої організації, стався приліт із міномета. У нас посипалися вікна, а я не пам’ятаю, як спустилася з другого на перший поверх ще й з документами. За своє життя не так переймалась, як за звіти, — згадує жінка.
Вікторія говорить, що за останній рік кількість підопічних зменшилася — у 2023 було 600 людей, а зараз лише 509. За останні чотири місяці додалося лише вісім людей. До 2022 року такий показник мало відділення центру за місяць праці.
Окрім цього, звільнилося близько восьми працівників, які виїхали на безпечні території й познаходили там роботу.
Переїзд та нові послуги
З 1 квітня 2024 року центр працює в Охтирській районній адміністрації. Великописарівська громада отримала одне велике приміщення актового залу, в якому надають послуги різні установи селища.
Кімната з великими вікнами, заставлена письмовими столами в кілька рядів, не замовкає й на хвилину. Вікторія Єременко говорить, що одне приміщення для всіх — незручно, адже постійний шум заважає працювати. Проте до таких умов уже починають звикати.
«Зате в цьому великому кабінеті вам точно допоможуть і не треба шукати по всій Охтирці організації з селища», — посміхається Вікторія.
З початком повномасштабного вторгнення в центрі з’явилися нові послуги: соціальна адаптація для ветеранів війни та «Центр життєстійкості». Перша послуга створена безпосередньо для ветеранів війни, захисників і захисниць України, їхніх родин і сімей загиблих. У центрі їм можуть надати психологічну допомогу, роз’яснити права й розказати про можливі пільги, допомоги з оформленням і збором пакета документів тощо.
У нас на обліку є ветеран війни. Зараз він скористувався цією послугою й отримав милиці, які йому необхідні для пересування. Записали чоловіка ще й на безкоштовне протезування зубів. Потім він повідомив, що потребує ортопедичного взуття, наш спеціаліст знайшов організацію в Охтирці, яка допоможе, — розказує жінка.
Функція «Центр життєстійкості» доступна для всіх категорій населення, вона передбачає психологічну підтримку людей, які потрапити в складні життєві обставини.
«Наприклад, якщо мама чи дитина злякалися вибухів, то можуть звернутися до нас і отримати сеанси з психологом. На жаль, зараз у нас відсутній свій фахівець із психології, ми його шукаємо. Але підписали меморандум з Великописарівським центром професійного розвитку педагогічних працівників, який поки готовий надавати їхнього спеціаліста», — пояснила заступниця директора.
Послуги оплачує місцевий бюджет Великописарівської громади, для людей ця допомога є безоплатною.
Також до евакуації на базі Центру працював банк одягу, що мав попит серед вразливих груп населення. Туди до березня 2024 року зносили свої речі небайдужі мешканці громади й спонсори, яких шукав Центр соціальних послуг. Зараз він працює в телефонному режимі.
Спонсори й психологічна допомога
За словами Вікторії Єременко існують групи у месенджерах, де відбувається комунікація з іншими Центрами району й пошук спонсорів. Також фахівці постійно моніторять соціальні мережі, подають заявки на гранти. Минулого року Центр соціальних послуг разом із громадською організацією «Райз+» виграв фінансування від громадської організації «Клуб «Шанс» для сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Центр закупив 22 ліжка з ортопедичними матрацами для дітей.
Під час одного з тренінгів у Києві колишня директорка Центру надання соціальних послуг познайомилася з представником благодійного фонду «Жіночі можливості в Україні», який передав 12 електровелосипедів для соціальних працівників громади.
На той момент у нас було 34 соцпрацівники, проте першочергово вирішили забезпечити Велику Писарівку. Саме ця місцевість найбільше потерпала від обстрілів. Оперативність під час пересування вулицями була вкрай важливою, — розповідає жінка.
За її словами, інші спонсори забезпечили павербанками підопічних, які мешкають на самому кордоні з Росією й знаходяться без електроенергії. Співпрацює центр і з місцевими благодійниками, уже мають базу контактів, проте домовляються про допомогу при зустрічі. Вікторія Вікторівна зазначає, що така комунікація є найбільш ефективною.
Заступниця директора центру говорить, що соціальні працівниці живуть із підопічними як одна велика родина, тож допомагають, вітають зі святами, радують подарунками один одного.
У нас персонал один одного підтримує, краще посміятися зайвий раз, ніж сидіти й плакати. Тривоги безслідно не проходять — загострилися серцево-судинні захворювання. Зараз всі організації разом, тому сумувати ніколи. Завжди наголошуємо, що все матеріальне благо відбудуємо, відремонтуємо, а життя треба берегти. Сподіваюся, що війна скоро закінчиться й ми зможемо спокійно повернутися до рідного селища у свої кабінети й домівки, — говорить Вікторія Єременко.
Як працюють соціальні робітники
У селі Добрянське Великописарівської громади Охтирського району працюють дві соціальні працівниці.
Людмила Климівна Баличева тривалий час була продавчинею в місцевому магазині, але покинула роботу через хворобу матері. Згодом зрозуміла, що не може жити без постійної комунікації з людьми і вже шість років працює в комунальній установі «Центр надання соціальних послуг» Великописарівської селищної ради. Під опікою Людмили перебуває одинадцять людей, кожен день вона обслуговує п’ятьох. Вона надає допомогу у веденні домашнього господарства: приготування їжі, прибирання, прання, робить дрібний ремонт, купує продукти та ліки, оплачує комунальні платежі, допомагає отримати пенсію, викликати лікаря тощо.
Зараз, наприклад, допомагаю їм копати картоплю, закриваю консервацію. Загалом, мої бабусі й дідусі знаходяться не в одній частині села, тому дорога займає багато часу. Особливо взимку доводиться ходити пішки, а з сумками це важко, — розповідає жінка.
За її словами, війна сильно вплинула на психологічний стан підопічних, хворіють частіше, переймаються за рідних. Виїжджати ніхто не захотів, хоч староста села й наголошував на евакуації. Соціальна працівниця й підопічні кажуть, що нікому не потрібні, окрім як своєму краю.
Кожну ніч то шахеди пролітають, то дрони. Страшно звісно, але намагаємося перебувати в безпечному місці, — ділиться жінка.
Прийшли до бабусі Ніни, сьогодні за графіком Людмила Климівна повинна допомогти їй у веденні господарства. Старенька відразу просить принести води з річки для курей.
«Колодязі в нас висихають, тому там воду набираємо тільки для себе», — пояснює соціальна працівниця.
Пенсіонерка активна й говірка, зазначає, що її помічниця виконує всі свої обов’язки на відмінно. Хвалиться новим телефоном від онучки й просить Людмилу допомогти з ним розібратися. Розповідає, що після вибухів у будинку залишилися тріщини на стінах і стелі, а робітниця центру відразу пропонує наступного візиту їх зацементувати.
Я раніше економила, хоч і субсидія була, а газом гріти будинок боялася. Ходила в ліс збирати сухі гілки. Тепер зігнуло, спина болить, так Люда мені колола уколи, бо до лікарні не дійду, — розповідає бабуся Ніна про помічницю.
Робота в жінки не тільки фізична, багато хто потребує комунікації. Також соціальні працівники виступають каналом передачі інформації від ЗМІ до людей, бо не у всіх є світло, інтернет чи телевізор. Сьогодні новин потребувала й бабуся Ніна.
«Оце, Людо, хоч інформацію якусь дізнаюся про події в селі від тебе, а то вийду з курками та собакою поговорю й назад у хату».
