Вікторія Фоменко навчається в Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка за спеціальністю «Терапія та реабілітація». Паралельно вона здобуває освіту за напрямом «Право». Вікторія працює в медичному центрі. Медицина для неї — не просто професія, а частина життя.
У цьому інтерв’ю вона розповіла, чому вирішила долучитися до Реєстру донорів кісткового мозку, як відбувається реєстрація та як на її рішення відреагували близькі.
Особистий шлях
Про донорство кісткового мозку Вікторія знала й раніше, але по-справжньому замислилася тоді, коли це торкнулося її оточення.
«У мене є знайомі, які пройшли цей шлях — очікування, пошук донора, надію. Коли бачиш не просто статистику, а конкретних людей, їхній страх і водночас віру, розумієш, наскільки це реально й важливо. Саме тоді донорство перестало бути абстрактною темою», — говорить вона.
Після цього Вікторія вирішила зареєструватися в Українському реєстрі донорів кісткового мозку.
«Я подумала: якщо я можу комусь допомогти — чому ні? Для мене це не щось надзвичайне, а можливість зробити добру справу», — каже дівчина.
Вікторія додає, що перед реєстрацією мала певні сумніви. Спершу її лякало те, що вона не до кінця розуміла, як відбувається процедура. Також на це вплинули поширені міфи про донорство.
Згодом дівчина ознайомилася з необхідною інформацією. Після цього стало значно спокійніше, і рішення долучитися до Реєстру вже не здавалося таким складним.
Як стати донором
Вікторія розповідає, що сама процедура реєстрації дуже проста. Спершу вона зареєструвалася на сайті Українського реєстру донорів кісткового мозку. Після цього їй надіслали тест-набір зі спеціальними паличками для збору зразка. Дівчина заповнила анкету, підписала згоду на внесення даних до Реєстру та взяла мазок із внутрішньої поверхні щоки. Саме за цим зразком визначають генетичні характеристики, які використовують для пошуку можливого співпадіння з пацієнтом.
«Це швидко, організовано і зовсім не страшно», — пояснює Вікторія.
Зібрані дані використовуються лише для пошуку генетичної сумісності зі стовбуровими клітинами. Якщо в майбутньому знаходять співпадіння з пацієнтом, з донором зв’язуються для додаткових обстежень перед процедурою донорства.
«Поки що співпадіння не було, але я знаю: якщо колись надійде дзвінок, значить десь є людина, якій я можу допомогти», — розповідає дівчина.
Прийняте рішення
Близькі Вікторії спершу переживали і ставили багато запитань, коли дізналися про її рішення долучитися до Реєстру донорів кісткового мозку. Вони теж чули різні міфи про донорство, тому трохи хвилювалися.
Вікторія розповідає, що після пояснень, як усе відбувається насправді, рідні її підтримали. «Зараз вони ставляться до цього з повагою й розумінням», — додає вона.
Для самої Вікторії прийняття рішення пройшло спокійно й усвідомлено. Вона не поверталася до нього з сумнівами і відчуває, що зробила правильний крок.
Розвінчання міфів
Вікторія розповідає, що найчастіше чула кілька поширених міфів про донорство: нібито кістковий мозок «вирізають зі спини», що це дуже боляче та що після процедури можуть виникнути проблеми зі здоров’ям.
«Ця процедура дуже схожа на звичайне донорство плазми. Тобто це не операція і не щось страшне, як багато хто уявляє», — підкреслює Вікторія.
Фактично донорство може проходити двома способами. Найчастіше використовують метод забору стовбурових клітин із циркулюючої крові. Спочатку донор протягом декількох днів приймає спеціальні препарати, які значно збільшують кількість стовбурових клітин у крові. Потім їх забирають за допомогою спеціального апарату. Кров беруть із однієї руки, апарат відокремлює стовбурові клітини, а решту крові повертають назад через іншу руку.
Іноді стовбурові клітини беруть прямо з кісткового мозку, зазвичай із тазових кісток, під анестезією. Після процедури донор швидко відновлюється, а ризики для здоров’я мінімальні. Який метод використовувати, вирішують лікарі, виходячи з потреб пацієнта.
Свідомий вибір
Для Вікторії бути в Реєстрі донорів означає бути готовою допомогти.
«Я знаю, що зробила максимум, що могла. Це моя позиція — не проходити повз», — каже вона.
Тим, хто вагається, Вікторія радить приймати рішення свідомо, а не зі страху. Корисно ознайомитися з офіційною інформацією, поставити питання фахівцям і поспілкуватися з донором.
«Дуже часто ми боїмося того, чого просто не знаємо», — пояснює Вікторія.
Авторка — практикантка Анастасія Носок
