«За кожною поразкою має слідувати ще більша праця, а за кожним випробуванням — сила рухатися далі». Для 15-річного сумчанина Кіріла Ілляшенка ці слова — не просто теорія. Вони гартуються щодня на борцівському килимі та в жорстоких реаліях прифронтового міста.
Сьогодні ім’я Кіріла відоме далеко за межами рідних Сум. Про нього говорять як про сміливого юнака, за його вчинок він відзначений державними та міськими нагородами. Проте сам Кіріл залишається скромним, стриманим хлопцем, який упевнено каже: «Я робив і роблю те, що мушу».
День, що розсік життя: 13 квітня
Для родини Ілляшенків 13 квітня 2025 року мало стати звичайним вихідним. Кіріл якраз активно готувався до важливих всеукраїнських змагань. Проте того дня ракетний удар по Сумах застав хлопця разом із мамою та іншими пасажирами прямо в міському автобусі – в епіцентрі вибуху.
Коли навколо запанував хаос, 13-річний юнак діяв на чистих інстинктах і внутрішній дисципліні.
Автобус, біля якого влучила російська ракета 13 квітня 2025 року. Фото: Сумська ОВА
«У той момент не відчував нічого — все йшло якось на автоматі, на адреналіні. Від вибуху я впав, проте зміг встати. Я викинув свою спортивну сумку у вікно, вистрибнув на неї та почав відкривати двері з зовнішнього боку, бо зсередини не виходило. Відкрив, почав виводити людей… Побачив маму, у неї все обличчя було в крові», — пригадує Кіріл.
Хлопець сам зазнав поранення — у потиличну ділянку пройшли три уламки. Два з них медикам вдалося дістати: один у Сумах, інший пізніше в «Охматдиті». Ще два крихітні осколки так і залишилися в тілі. Проте, говорить, болі вони йому не завдають.
На запитання, чи змінилося його ставлення до життя після 13 квітня, Кіріл відповідає доросло: «Після таких подій починаєш цінувати кожен день. Тому що не розумієш, чи буде в тебе наступний».
За свій вчинок юнак отримав Почесну відзнаку Сумської міської ради «За заслуги перед містом» III ступеня, годинник від Прем’єр-міністра України, став лауреатом Всеукраїнської акції МВС «Герой — рятувальник року» та отримав з рук Президента України Володимира Зеленського відзнаку «Майбутнє України». Також йому вручили нагоду “Діти — гордість України” і “Скарб Нації”.
Фото з родинного архіву Ілляшенків
Через біль і перев’язану голову — до європейського «золота»
Стійкість Кіріла проявляється не лише у надзвичайних ситуаціях, а й у щоденній спортивній рутині. Його батько — тренер, тому боротьба супроводжує юнака з самого дитинства.
Усього через три тижні після важкого поранення та хірургічних втручань хлопець вирушив на Чемпіонат Європи з пляжної боротьби до Хорватії.
«Лікарі тільки зняли шви, боротися ще було небажано. Але він так просився, благав нас не відмовлятися від турніру! Ми попросили перемотати йому голову й відпустили», — ділиться мама хлопця.
З перев’язаною головою та незламною волею 13-річний Кіріл виборов срібну медаль на чемпіонаті Європи. Цього року у його скарбничці з’явилося “золото” чемпіонату Європи з пляжної боротьби та «срібло» з вільної боротьби на українському чемпіонаті.
Наразі Кіріл вже є кандидатом у майстри спорту України. Але зупинятися на досягнутому він не збирається: «Найближче — треба виграти чемпіонат України. А якщо брати глобально — будемо мітити на чемпіонат світу, і там уже треба тільки перемагати».
Фото з родинного архіву Ілляшенків
Реалії юності під вибухами КАБів
У червні цього року Кірілу вже виповнилося 15. Він перейшов до 10 класу сумської школи №4. Його день розписаний по хвилинах: з 8:00 до 14:30 — онлайн-уроки або відвідування школи, далі — домашні завдання, додаткові заняття з математики та англійської, а ввечері — двогодинні тренування.
Тримати ритм у Сумах щодня стає складніше. Постійні тривоги, загроза КАБів та безпілотників роблять тренувальний процес переривчастим і небезпечним. Загроза поруч завжди: нещодавно внаслідок удару російського дрона поблизу спортивного залу, де займається хлопець, у приміщенні вибило шибки. Спортсмени разом із тренерами одразу приїхали прибирати наслідки, а вже на третій день відновили тренування.
Окрім того, тренуватися в умовах війни — це постійний стрес і безсонні ночі.
«Діти зі спокійніших регіонів повноцінно відпочивають від змагань, а наші готуються цілий день, а вночі бігають в укриття. А потім виходять на всеукраїнську чи міжнародну арену. Це дуже важко і різниця в підготовці відчувається», — говорить мама Кіріла.
Аби не втрачати форми та конкурентоспроможності, Кіріла часто відправляють на навчально-тренувальні збори до Києва та інших міст разом зі старшими спортсменами.
«Не здаватися й боротися до кінця»
Попри регулярну небезпеку, родина Ілляшенків поки не планує залишати Суми. Батьки прив’язані до роботи, а для Кіріла місто залишається єдиним справжнім домом.
Його історія увійшла до цифрового архіву музею «Голос Мирних» Фонду Ріната Ахметова, що збирає свідчення про долі українців під час війни. Проте сам юнак розглядає свої нагороди не як привід для гордощів, а як додаткову відповідальність: «Коли отримуєш нагороди такого високого рівня особливо з рук президента, з’являється більше відповідальності. Ти мусиш відповідати цьому рівню далі».
На прохання описати своє життя лише трьома словами, 15-річний чемпіон і герой без вагань відповідає: «Боротьба, віра, перемога».
А одноліткам, які так само зростають у прифронтових містах під загрозою постійних обстрілів, Кіріл дає пораду: «Ніколи не треба здаватися, треба мріяти й не боятися. Незламність — це коли ти не здаєшся за будь-якої ситуації та борешся до самого кінця».
