Бабушка Манякіна жила з котом. Березневої ночі у холодній квартирі кіт вкусив Манякіну й сховався під диван. Бабушка лягла на підлогу, щоб дістати кота. Саме в цей час росіяни скинули авіабомбу на її під’їзд.
Бабушка підняла голову, а над нею — небо.
24 березня 2022 року росіяни нанесли авіаудар по багатоповерхівці на вулиці Київській в Охтирці. Від того ж авіаудару постраждала й амбулаторія загальної практики сімейної медицини, яка знаходиться на першому поверсі сусіднього будинку. Вибуховою хвилею тут пошкодило стіни, вибило вікна і двері. А система опалення, яка не працювала вже понад двадцять днів, не витримавши березневі морози, вийшла з ладу.
За мирного часу ця амбулаторія обслуговувала весь мікрорайон Дачний, у якому вона знаходиться: на чотири сімейні лікарі тут приходилося близько восьми тисяч пацієнтів. Після початку повномасштабного вторгнення амбулаторія попрацювала лише один день.
Вакцинуватися можна?
24 лютого усі охтирські медики вийшли на роботу. На прийом до сімейних лікарів прийшло багато людей. Запитували навіть чи можна провакцинуватися від COVID-19, пригадує сімейна лікарка Оксана Горда.
З 25 лютого єдиним медичним закладом, який продовжив роботу, була Охтирська центральна районна лікарня. Навіть на той час її підвальне приміщення було у хорошому стані, і саме там вели прийом медичні працівники, у тому числі — сімейні лікарі. Багато медиків, особливо тих, хто з дітьми, чи жив у віддалених районах міста, у підвалі лікарні жили постійно.
«У нас був змінений режим роботи: сімейні лікарі приймали пацієнтів на вимогу або консультували телефоном. Також чергували у центральній районній лікарні й працювали у гуманітарних штабах, організованих міськрадою», — розповідає начальниця відділу охорони здоров’я Охтирської міської ради Олена Ланіна.
До цих штабів надходило багато медпрепаратів разом з гуманітарною допомогою. Ліки були різні, багато іноземних аналогів, за назвами яких не відразу можна зрозуміти від чого вони. Тому сімейні лікарі сортували їх і, за потреби, видавали пацієнтам.
«Люди телефонували й говорили, які медпрепарати вони приймали, що їм потрібно, а ми продумували аналоги й називали якесь місце, де ми можемо ці препарати їм передати», — пояснює Оксана Горда.
Де розміщуються штаби, лікарі не повідомляли — хвилювалося, щоб «не прилетіло».
Кадирівці в місті!
З першого дня повномасштабного вторгнення росіяни завдавали ударів по військовій частині, яка знаходиться у мікрорайоні Дачний. Унаслідок їхніх атак у перші два дні поранення в ній отримали 70 військових.
«У нас була величезна нестача хірургів. З військової частини протягом двох годин привезли 70 поранених. Лікарі дві доби не виходили з операційної. Залучали всіх, хто міг тримати скальпель і обробляти рани», — говорить Олена Ланіна.
Міська рада організовувала лікарям харчування. Комунальне підприємство готувало їжу і доставляло її медикам та територіальній обороні. Допомагали й містяни.
Лікарняні запаси медпрепаратів та перев’язувальних матеріалів вичерпалися миттєво, буквально за кілька днів. Катастрофічно не вистачало крові. Лікарі стали писати оголошення у місцевих групах у соцмережах, і люди відгукнулися — несли усе, що мали вдома: бинти, вату, домашні аптечки, ставали у чергу, щоб здати кров.
«26 лютого я пішла на чергування, а мій чоловік — волонтерити. Аж надвечір містом розноситься звістка: в Охтирку зайшли кадирівці — збираються проводити зачистку. Як ми злякалися! У лікарні повно військових, у яких навіть на спідньому написано «ЗСУ». Знову людей просили, щоб принесли одяг їх перевдягти», — пригадує Оксана Горда.
Кадирівців насправді не було. Але які тільки чутки не ходили тоді переляканим містом.
Уже дещо пізніше охтирські лікарі налагодили співпрацю з Полтавою, і за день-два, після стабілізації стану, військових відправляли туди. Залишати їх в Охтирці було небезпечно: якби дізналися, що вони в лікарні, по ній відразу б із чогось вдарили.
Так само до полтавських медзакладів забрали частину паліативних хворих та пацієнтів психіатричної лікарні. Тим, хто залишився, управління охорони здоров’я Полтавської області намагалося допомогти з медичними препаратами. Особливо тими, що відпускаються за «червоним рецептом». З Сумами логістичного сполучення в охтирчан не було — міст по дорозі до обласного центру підірвали в перші дні вторгнення.
«Якось ми шукали ліки для дівчинки з гемофілією. Шукали всюди й знайшли здається аж у Львові. Я тоді вночі ходила до блокпоста зустрічати військових, які їх привезли», — пригадує Олена Ланіна.
Майже всі повернулися
Хоч з міста росіян вигнали ще в перші дні, вони розташувалися на його околицях і продовжували нищити Охтирку. Багато обстрілів, у тому числі вони вели з окупованого на тоді Тростянця: скільки вони там були, стільки й страждала сусідня Охтирка.
Жінки пригадують: у перший місяць російська авіація працювала як по графіку: літак снував над містом щонайменше чотири рази на день. Особливо часто бомбардували Охтирку вночі.
«Попервах нам життя взагалі не було. А далі ми вже вивчили, що з 7 до 12 буде спокійно — ми могли пороздавати ліки, волонтери — відвезти літнім людям продукти. Потім нас стали обстрілювати з 15-16 години або й зовсім тільки вночі», — пригадує начальниця управління.
З Охтирки тоді поїхало багато людей. У тому числі п’ять сімейних лікарів. Зараз майже всі, хто хотів, повернулися. З трьох десятків сімейних лікарів за кордоном залишилися тільки одна лікарка.
Та водночас в Охтирці залишалося багато тих, хто потребував постійного нагляду чи сторонньої допомоги. За словами Олени Ланіної, у місті було близько сотні літніх або маломобільних людей. Для них міська влада організувала два притулки: один — за межами міста, а інший, де розмістили переважно лежачих людей — у дитячому садочку в місті. У цих притулках так само з доглядом за ними допомагали сімейні лікарі.
«Ці люди самі залишалися у квартирах і не могли самостійно вибратися. Ліфти не працювали, опалення не було. Хто погоджувався, вивозили до цих притулків. Десь швидкими, десь домовлялися з містянами, щоб перевезти легковиками», — розповідає Олена Ланіна.
45 днів у підвалі
Зі свого досвіду в Охтирці зробили висновки. Зараз кожна амбулаторія розподілена до найближчого укриття, куди в разі повітряної тривоги лікарі можуть піти разом з пацієнтами. У більшості укриттів вже зроблені або тривають ремонти. В укриттях створені спеціальні приміщення, де зберігається запас ліків щонайменше на три місяці.
В амбулаторії на вулиці Київській закінчили ремонт. Поки він тривав, лікарі були розподілені й приймали своїх декларантів у інших закладах первинної ланки міста, але 17 травня вони повернулися до своїх кабінетів.
Приміщення амбулаторії відновлювали спільними зусиллями: і міська влада, і благодійні організації. Наприклад, на заміну системи теплопостачання кошти виділили з міського бюджету, а вікна та двері амбулаторії допомогла відновити міжнародна організація MedAir, поточний ремонт допомогли зробити Save the children. Так само благодійники допомогли придбати до амбулаторії медичні меблі та комп’ютерну техніку.
«Ми радіємо, що повернулися діти. Школи працюють, цього місяця запрацювали дитячі садочки. Ми за один день видали близько 300 довідок дітям. Так що відчуваємо нашу скору перемогу», — підсумовує Оксана Горда.
Єдине, що засмучує місцевих медиків, — вони залишилися непоміченими: коли до Охтирки приїздив президент Володимир Зеленський, нагороджували військовослужбовців і родичів загиблих, коли на Сумщину приїздив міністр оборони Олексій Резніков, нагороди роздали медикам звідусіль, окрім Охтирки.
«Наші медики 45 днів жили й працювали у підвалі. Але коли дійшло до нагород, про них навіть не згадали», — говорить Олена Ланіна.
Фотограф — Богдан Красуля
Матеріал створений у рамках спецпроєкту «Жити далі. Як відновлюються медзаклади Сумщини після російських обстрілів» за підтримки громадської організації «Media Development Foundation».
