Тихе місце
— Я поруч живу, світла одразу не стало — це був великий удар. Потім зник газ, але в мене був дров’яний котел. На літній кухні можна було суп чи картоплю зварити на дровах і потім побігти у погреб їсти, — так згадує початок повномасштабного вторгнення Віталій Кириленко, який тоді працював інженером з охорони праці Тростянецького лісгоспу.
У лютому 2022 року росіяни йшли через Тростянець транзитом, намагаючись дійти до Охтирки та Лебедина. Спочатку вони залишалися у середмісті й до лісгоспу, який знаходиться на околиці Тростянця, не заходили. Ця частина міста завжди вважалася тихою — від центру далеко, поруч лікарня, лісодослідна станція, дендропарк. Ніхто не міг уявити, що це місце стане епіцентром бойових дій, під час яких обстріляють медзаклад, згорить пам’ятка архітектури Будинок управителя маєтками Леопольда Кеніга та багатоквартирний будинок.
У перші дні повномасштабної війни працівники лісгоспу ще приходили на роботу, сподівалися, що все це не надовго. Кажуть, що у цьому була їхня помилка, адже в іншому випадку б евакуювали більше документації та цінностей. Вони намагалися зберегти те, що можна: злили воду з системи опалення, аби труби не розмерзлися, вивели з ладу частину автівок, аби ті не викрали росіяни. Деякі ж автомобілі працівники позабирали до себе додому, щоб уберегти від окупантів.
Згодом на роботу почав виходити лише охоронець і кілька інших працівників, аби той не залишався на території сам. Так, кочегар котельні Микола Пономаренко, востаннє прийшов до лісгоспу 17 березня 2022 року. До цього кілька росіян вже сюди заходили і вивели з ладу камери відеоспостереження.
Одного з робітників, який працював комірником, затримали російські військові. Його змусили роздягтися, аби оглянути, чи має татуювання. Чоловіка протримали до наступного дня і тоді відпустили.
Повноцінно на територію лісгоспу російські військові зайшли 18 березня 2022 року. Після цього ніхто з колективу сюди не повертався аж до деокупації міста.
Росіяни почали укріплюватися на території підприємства, працівники думають, що планували розміститися тут надовго — адже залишили по собі чималі запаси тушківки.
В адмінбудівлі автотранспортного цеху вони позакладали вікна, а в одному з кабінетів зробили вогневу точку, аби обстрілювати дорогу. Також російські військові розмістилися у будинках поруч і в приміщенні телевежі, де організували штаб, куди водили місцевих мешканців на допити. На дорозі встановили блокпост, а поруч розташувалися снайпери.
— Росіяни залякували мирне населення. Не дай боже штору поворухнути на вікні — уже черга була по будинку. Вони пройшлися по всіх квартирах, шукали мисливську зброю, військову форму. Забирали людей до себе, — згадує Віталій Кириленко.
На території лісгоспу й за її межами російські військові встановлювали розтяжки й міни. На одній з них підірвався місцевий житель.
Боялися крок у бік ступити
Найпершим у лісгоспі постраждав цех переробки деревини в урочищі Веселе за кілька кілометрів від самого підприємства. Коли його обстріляли з артилерії, здійнялася пожежа, через яку згоріли і будівлі, і вся дерев’яна продукція.
Потім росіяни обстріляли центральну контору на території лісгоспу, а також адмінбудівлю автотранспортного цеху. Обидві споруди постраждали від обстрілів і пожежі настільки, що запрошена згодом експертна комісія визнала їх непридатними для відновлення. Після одного з обстрілів згорів дах над гаражами, а техніку, яка стояла всередині, вберегло бетонне перекриття, як і будівлю котельні, у яку влучив снаряд.
Усі ці руйнування працівники лісгоспу побачили 27 березня — наступного дня після звільнення Тростянця.
Архівні фото надані Наталією Гусаковою. 2022 рік
— Дорога біля лісгоспу була роз’їжджена танками, вздовж неї стояла купа спаленої техніки. Картина була жахлива. Люди боялися крок у бік ступити, — згадує службовиця на складі Наталія Гусакова.
Тоді постало питання, де продовжувати працювати. На території лісгоспу залишалася лише одна не зруйнована будівля — музей лісу, який відкрили кількома роками раніше. У приміщенні не вціліло жодного вікна і не було опалення, але інших варіантів не було. Тож згуртувалися і сиділи тісненько, але всі разом.
Найбільше ускладнювала роботу відсутність світла, яке відновили приблизно за тиждень. До цього в лісгоспі встановили генератор, сюди приходили люди з сусідніх будинків, аби зарядити телефони.
— Ми зібрали всіх людей, хто не виїхав, всі тут ходили, розбирали завали без ніякого досвіду, ніхто не питав, скільки нам будуть платити. Робили на такому ентузіазмі, — згадує Віталій Кириленко.
За час окупації російські військові розграбували усі магазини у місті, тож купити продукти було ніде. До лісгоспу передавали гуманітарну допомогу, також їжу почали привозити працівники, які поверталися з евакуації.
На території підприємства залишався підбитий танк і розбита БМП, навантажена мішками сухого молока із Тростянецької шоколадної фабрики. У приміщеннях, де жили російські військові, знаходили награбоване: колготки, помади, накладні вії, набори для шиття, комп’ютерні мишки.
Архівні фото надані Наталією Гусаковою. 2022 рік
— Коли наші люди це розбирали — це була хвилинка гумору. Ладно, ще на фабриці вони вкрали сухе молоко, шоколадки, печиво, але такі дрібниці як накладні вії, — згадує Наталія.
Росіяни викрали сервера та комп’ютери підприємства, а те, що не змогли винести, згоріло або пошкодилося у кабінетах. Документацію, яку на початку повномасштабного вторгнення сховали у сейфі в підвалі, все одно не вдалося врятувати: вогонь був таким сильним, що жорсткі диски поплавилися. Допомогло те, що основна база даних була у Києві, паперові ж документи довелося відновлювати з нуля.
Народився в бронежилеті
На підприємстві одразу запустили ті машини, які потребували мінімального ремонту, і вже за кілька днів вони поїхали за лісом.
Виїжджати було небезпечно — екскаватор підприємства натрапив на міну навпроти лісгоспу, частину ковша після вибуху знайшли метрів за сто від місця події. Водій вижив, але отримав контузію.
— Він у сорочці народився, навіть не в сорочці, а в бронежилеті, — говорить Віталій Кириленко.
Неподалік від того місця згодом підірвалася автівка майстрів, які відновлювали інтернет, обидва чоловіки загинули.
Архівні фото надані Наталією Гусаковою. 2022 рік
Віталій Кириленко говорить, що після окупації у ліс виїжджали на свій страх і ризик. До підприємства приїжджали спеціалісти з розмінування, навчали працівників правилам безпеки. Головне — не з’їжджати з дороги ані вправо, ані вліво. Ймовірність натрапити на вибухонебезпечний предмет була більшою у тих лісництвах, де перебували росіяни: Краснянському, Маковському Тростянецькому. У громаді досі залишаються необстежені місця, куди працівники лісгоспу не поїдуть, навіть у разі лісової пожежі.
За словами Наталії Гусакової, у Тростянецькому лісгоспі залишається приблизно 600 гектарів замінованих лісів, а майже 8 тисяч гектарів недоступні через бойові дії. Уся ця інформація занесена на карти і постійно оновлюється, аби уберегти працівників від небезпеки.
Війна не закінчилась окупацією
Обидві зруйновані будівлі — і центральну контору, і приміщення автотранспортного цеху розібрали до фундаменту, аби відбудувати заново. Працівники самі зносили стіни, перебирали й чистили цеглу — ту, яку можна було використати для будівництва залишали, а все інше пішло згодом на підсипку розбитих доріг.
Адмінбудівлю автотранспортного цеху відбудували за півтора роки — уже в новій зустрічали 2024 рік. Проєкт реставрації центральної контори, яку працівники називають красивою, як лялечка, був вже готовий, але будівництво не погодили. На той час структуру реформували і вона увійшла вже як Тростянецьке надлісництво до новоствореного державного підприємства «Ліси України», яке визнало відбудову цієї споруди недоцільною.
Після цього рішення центральний офіс вирішили зробити у нещодавно відбудованій адмінбудівлі автотранспортного цеху: провели перепланування й побудували окремий «парадний» вхід на вулицю.
Через реорганізацію закрили і цех переробки, де раніше робили заготовки. Тепер кінцевий продукт підприємства — це деревина для опалення і переробки.
Із 2022 року постраждали майже всі структурні підрозділи лісгоспу: це згорілі і пошкоджені будівлі та техніка, а вибиті вікна тут вже ніхто не рахує. Так, під час ракетного удару у березні 2023 у лісгоспі знову пошкодилися нещодавно поставлені вікна. Працівники лісництв із Солдатського та Великої Писарівки, які постраждали найдужче, наразі працюють в Охтирці.
— Війна для нас не закінчилася окупацією, вона триває. Ми потерпаємо щодня. Одного з наших майстрів двічі у цьому році переслідував російський FPV-дрон, коли він повертався з прийомки лісу. Його автівка постраждала, там сам майстер залишився живий, — говорить Наталія.
Мріють залишитися вдома
Зараз в лісгоспі висаджують трохи більше лісу, ніж до великої війни. Це пов’язано з тим, що раніше висаджували таку ж кількість дерев, яку зрубали. Тепер же заліснюють і ті місцевості, де лісу ніколи не було — закинуті сільськогосподарські угіддя, заболочені або закислені ґрунти.
Через заборону полювання у лісі розвелося більше диких тварин, особливо лис, які можуть заходити у міста та села й переносити сказ. Окрім того збільшилась популяція косуль і диких кабанів, частіше можна побачити лосів, яких лісники дещо недолюблюють, бо ті об’їдають верхівки молодих саджанців.
Із лісовими пожежами стало складніше — через обстріли їхня частота зростає, подекуди вони перекидаються на сусідні села. У лісгоспу є спеціальна програма взаємодії з ДСНС на випадок масштабних загорянь.
Тростянецькі ліси завжди славилися своїм дубом темного благородного відтінку, з якого робили паркет та меблі. Через обстріли у деревині тепер знаходять багато осколків, що призводить до втрати її якості. Раніше це були шматки снарядів часів Другої світової, тепер це шрами вже нинішньої війни.
За словами Наталії Гусакової, покупці іноді бояться їхати на відбір деревини на Тростянеччину через обстріли і близькість до кордону.
— Були випадки, коли контрагенти чули вибухи, і питали у нас — як ви взагалі тут працюєте. Ми відповідали: коли виходи, то нічого, а коли входи — всі швидко розходимося, перечекаємо і далі до роботи. Працювати і жити якось треба. Ми поки мріємо залишатися вдома, — говорить Наталія.
На підприємстві зараз працює близько 300 людей, із них 38 мобілізованих. Багато хто тут десятиліттями і це їхній єдиний запис у трудовій книжці.
***
Якщо не знати про події чотирирічної давнини і пройти територією лісгоспу зараз — можна нічого не помітити. Воронки від мін позасипали землею, на їхньому місці висадили декоративні рослини. Якщо ж придивитися, можна побачити сліди від осколків на боксах для автівок, на водонапірній вежі, на будівлі музею лісу. Можна побачити, як почорніла від пожежі у березні 2022 року, кора на високому платані потрохи заростає новою.
***
Фото сайту Трибуна.Суми
Матеріал створено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Текст представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
