Як працює волонтерський осередок у Сумах
Під шум швейних машинок у волонтерському осередку імені Івана Сірка чути тихі розмови. Тут шиють амуніцію, плетуть маскувальні сітки й щодня збираються ті, хто знаходить кілька годин, аби допомогти військовим.
Осередок у Сумах з’явився у травні 2022 року. Одним із семи його засновників став Сергій Кіяшко. Ідею створити власний осередок він виніс із досвіду волонтерства в Білій Церкві.
«У перші дні повномасштабного вторгнення сиділи в бомбосховищі й думали, чим можемо допомогти, що зробити і як. Потім була евакуація. У березні я вивіз дітей і дружину. До Сум повернутися не міг, бо вони були в напівоточенні. Жив близько місяця в Білій Церкві. Там волонтерський рух уже був дуже розвинений. Я подивився, як вони працюють, як це можна організувати, та вирішив заснувати власний осередок».
Перша сітка
У травні 2022 року у волонтерському осередку Івана Сірка сплели першу маскувальну сітку. З кожною новою сіткою зростали і обсяги роботи, і розуміння того, як організувати процес.
«Перша сітка найбільш пам’ятна. Потім друга, третя, четверта, п’ята, десята — і так пішло. Якщо рахувати, то за рік виходило більше п’ятдесяти сіток».
Згодом в осередку почали реагувати на нові потреби військових. Виробництво поступово розширювалося — від сіток до різних елементів спорядження. Тут почали виготовляти підсумки, аптечки, маскувальні костюми, ремінно-плечові системи, тактичні пончо та інше спорядження.
«Військові часто витрачають більше половини своєї зарплати на спорядження або пальне. Якщо ми можемо зекономити їм хоча б 10–15 тисяч гривень на місяць — це вже добре. Ми орієнтуємося на їхні запити: збираємося, думаємо, як зробити той чи інший виріб, дивимося, як це роблять в інших містах і країнах».
Стібок за стібком
У приміщенні осередку кожен зайнятий своєю справою. Хтось шиє, хтось ріже матеріали, хтось плете сітки. Робота розподілена, але всі процеси пов’язані між собою.
Катерина Іванівна працює зі стропами. Для цього використовують спеціальний станок, який спроєктував батько Сергія.
«Мій батько інженер за освітою. Він продумав, як зробити процес нарізання швидшим і зручнішим», — говорить Сергій Кіяшко.
Катерина відмічає виконані обсяги у списку. Таких строп потрібно багато — вони використовуються для систем кріплення спорядження.
Одну зі строп бере до рук Анна Іванівна, аби зшити її до підсумка для рації. Жінка шиє з перших днів заснування волонтерського осередку.
«Сюди я прийшла з домашньою “Чайкою” і спочатку шила на ній. Потім з’явилася промислова машинка — навчилася працювати і на ній. У мене син у ЗСУ, тож я приходжу допомагати хлопцям. Я маю групу інвалідності. Коли сиджу вдома — все болить. А тут, з людьми, менше. Спокійніше, рідше думаєш про погане».
Неподалік працює Валентина Михайлівна. Вдень вона шиє в місцевому ательє, а ввечері приходить до волонтерського осередку. Жінка показує один із виробів, який її знайома попросила зробити для свого сина.
«Хочеться допомогти хлопцям. Там ми не можемо, то тут треба. Приходиш — спілкуєшся, щось розкажеш, і вже легше. А коли військові приходять і дякують — це дуже надихає. Ось, наприклад, чохол для планшета під бронежилет. Раніше ми такого не шили, але нас попросили — ми спробували, і в нас вийшло».
Руки, що тримають сітку
Ольга, Оксана та Олексій опускають сітку. Волонтери плетуть у три руки маскувальний розхідник. Кожен з них намагається приходити до осередку щоденно та виділяти щонайменше годину вільного часу.
«У плетінні сіток завжди потрібні руки. Навіть кілька годин на тиждень, якщо нам хтось допоможе — це вже велика справа, — говорить Ольга, — я вже три роки намагаюся хоча б годину на день виділяти на плетіння сіток, бо треба щось робити. Як казав один актор: “одні у війні, а інші — для війни”».
Оксана бере до рук стрічку та заводить її під основу. Жінка нещодавно переїхала до Сум із Краснопілля і шукала можливості допомогти військовим.
«Я через знайомих дізналася, що тут потрібна допомога, і вирішила прийти. Допомагати треба, бо війна».
Техніці плетіння її навчив Олексій. Він працює тут із 2022 року.
«Я щодня приділяю цьому більше чотирьох годин, бо роблю те, що в мене виходить найкраще, щоб допомога була якісною».
***
Щоденно в осередку Івана Сірка багато роботи. Волонтерська ініціатива постійно потребує нових людей. За останні пів року до нього доєдналися лише двоє волонтерів.
«На жаль, зараз небагато людей приходить. Волонтерські руки та світлі голови — наша найбільша цінність», — говорить Сергій.
Попри нестачу рук, робота не зупиняється. Засновник осередку щовечора після роботи приходить сюди й разом з іншими волонтерами шиє вироби для військових.
«Якщо я пропущу хоча б один день, потім не можу заснути — відчуття, що щось не доробив».
Поруч зі швейними машинками лежать дитячі малюнки, браслети та обереги.
«Це діти приносять. Ми кладемо їх на видне місце, щоб не забути покласти до відправлень. Військові дуже радіють таким речам — це їх мотивує», — розповідає Сергій Кіяшко.
***
Фото сайту Трибуна.Суми
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
