Уламок КАБу лежить на поличці, прибитої до господарської будівлі. Його знайшли на території міського центру перетримки тварин.
«Ви його спробуйте, який він важкий», — говорить Аліна Остапенко, начальниця відділу перетримки тварин КП «Центр догляду за тваринами» СМР.
У ніч на 5 травня російський КАБ вдарив поблизу притулку. Уламки боєприпасу розлетілися по території, де перебувало близько ста собак. Внаслідок атаки пошкоджень зазнали вольєри та господарче приміщення. Песикам вдалося вціліти, проте, за словами Аліни, вони пережили стрес.
«Більше десяти собак вибігли з вольєрів та були дуже нервові. Тож ми намагалися якомога швидше закрити пошкодження».
На території комунального притулку вже не вперше падає ворожий снаряд. Працівникам вдалося закрити пошкодження своїми силами та залишками матеріалів, які залишилися після минулої ліквідації російської атаки.
Собака жити хоче, так само як і людина
Під вольєрами видніються заглиблення в землі. Аліна називає їх «бліндажами». Там собаки ховаються від небезпеки, яка летить з неба.
«У нас, на жаль, це не вперше. І, на жаль, собачки звикли до реалій сьогодення. Вони відчувають небезпеку. Вони заздалегідь починають ховатися в будки або під вольєри, знаючи, що щось буде. Інстинкт самозбереження є у всього живого. І собака жити хоче, так само як і людина».
Щоразу як Росія атакує Сумщину, Аліна відстежує через моніторингові канали в соцмережах рух ворожої техніки. Оскільки армія РФ частіше атакує місто вночі, жінка зазвичай перебуває вдома.
«Я живу неподалік і я завжди на стрьомі. Якщо я бачу, що щось летить, наприклад з Боромлі, то я розумію, що 10–15 хвилин треба бути напоготові. Якщо це вже після робочого дня і немає комендантської, я завжди намагаюся приїхати до притулку, аби бути тут та заспокоювати собачок. Їм набагато легше, коли з ними хтось поруч».
Від гучних звуків, спалахів і вібрацій собака може отримати серцевий напад. Деякі вихованці притулку місяцями вживають заспокійливі препарати, аби продовжувати жити під час війни. Через нервові потрясіння тварини можуть відмовлятися від їжі, рвати на собі шерсть, кусати себе.
«Коли Суми перебували під масовою атакою шахедів, одна з собачок розірвала будку вщент, бо настільки нервувала. Доводилося їй постійно давати заспокійливе».
Передчуття
Під час російських атак Аліна часто залишається у притулку разом із собаками. За роки повномасштабної війни вона вже навчилася розуміти наближення небезпеки по поведінці тварин.
У комунальному центрі перетримки близько десяти собак живуть не у вольєрах, а вільно пересуваються територією. Одного зимового дня Аліна готувала їжу для тварин у господарському приміщенні. За мить до неї забігли усі песики.
«Ось у такі моменти я розумію, що через хвилину щось буде. І завжди так є, вони дуже відчувають».
Інколи Росія атакує місто дуже тривалий час. Протягом робочого дня Аліна намагається адаптуватися до реалій. Вона зізнається, що інколи їй буває нестерпно від звуків дронів, вибухів та пострілів. Аби не відволікатися від роботи, жінка вдягає беруші.
«Беруші дуже рятують ситуацію, адже ти не можеш просто взяти і піти. Ти не можеш сказати собакам «я боюся» і залишити їх без їжі. Робота в центрі перетримки має бути систематичною, бо це робота на якість та результат. Щодня треба і поприбирати, і налити води, і погодувати, обробити собак, дати необхідні ліки, влаштувати вигул, адже від цього залежить їхня соціалізація та якість життя. Звісно, працювати, коли все летить, — це страшно, але песикам теж страшно».
Та все ж Аліна орієнтується на ситуацію та придивляється до поведінки вихованців притулку. Одну з атак на місто жінка переживала у вольєрі разом із собаками. Тоді дрон летів на зниження і вона разом з тваринами присідала на підлогу, аби бути в найнижчій точці. Перечекавши, як дрон пролетів повз, Аліна продовжила роботу.
Домашні собаки на вулиці
У комунальному центрі догляду за тваринами Сумської міської ради перебуває близько 90 собак. Частина з них потрапляє сюди за заявками мешканців міста та громади.
Під час повномасштабної війни робота притулку суттєво змінилася. Якщо раніше сюди переважно потрапляли безпритульні тварини, то зараз — здебільшого домашні собаки, які залишилися без власників.
«Зараз, звичайно, під час війни у нас переформатувалася робота. Є собаки з прикордоння, коли були активні хвилі евакуації, до нас зверталися міські служби, які евакуюють людей, і просили приймати тварин. Більшість із них ми вже прилаштували, але частина ще залишається».
Через бойові дії в прифронтових селах Сумської громади, на околицях обласного центру з’являється все більше тварин, які втратили своїх господарів через війну.
«На околицях міста збиваються собаки з тих самих сіл, де бойові дії тривають. Я знаю, що на проспекті Перемоги з’являються нові собаки з приміських сіл. Видно, що вони домашні, бо в нашийниках. Вони не зграї утворюють, а радше сімейства — ми їх їздили стерилізувати».
Опинившись на вулиці, домашня собака має небагато шансів вижити. За словами Аліни, такі тварини не пристосовуються до вуличного життя і шукають прихистку у людей.
«На жаль, якщо домашня собака залишається на вулиці і її не забирають на перетримку, вона в середньому живе 3–4 роки. Тобто собака, яка була домашня, вона не пристосовується до вуличного життя. Саме тому найважче те, що ті, хто зараз опиняється на вулиці, це ті, що були вдома, і вони просто не розуміють, чому вони там, проживши 5 років навіть у будці на ціпку».
Нині до міського центру перетримки щомісяця надходить від 10 до 20 заявок на відлов безпритульних тварин. Для щоденної роботи притулку необхідні корми, ветеринарні препарати, засоби обробки від паразитів і вакцини.
«Це все ми забезпечуємо самі — від ліків до обробок. Але якщо люди щось приносять: миски, рушники, тканину — це ніколи не зайве і дуже допомагає. Рушники й тканина потрібні для підстилок, щоб собакам було сухо й тепло. Можна навіть просто вдома перебрати шафу і щось корисне принести».
Шанс на родину
Собак із центру перетримки зараз переважно забирають у більш безпечні регіони України або за кордон. Часто це роблять самі сум’яни та жителі області, які були змушені виїхати, або вже на новому місці розповідають місцевим про тварин, які шукають родини.
«Одного бажання мало. Має бути умова для цього. Ми дивимося на людину, чи вона готова, чи це спонтанне рішення. Обов’язково ми дізнаємося про майбутні умови для собачки, щоб вони були відповідними».
Усередині країни собак найчастіше забирають на Львівщину, Тернопільщину, Київщину, у Сумах найшвидше знаходять свої домівки цуценята. За кордоном тварини найчастіше опиняються в Німеччині, Польщі та Чехії. Там працюють партнерські фонди та зоозахисники, які допомагають шукати нові родини.
«Ми відправляємо фото і інформацію про собаку, вони розміщують це у себе, шукають родину. Коли родина знаходиться, нам повідомляють, і ми готуємо документи. Після цього собака їде в сім’ю».
Перед виїздом тварини проходять обов’язкову ветеринарну підготовку і низку процедур. Зокрема, за вимогами партнерських програм, окрім чипування та вакцинацій, собаки проходять тест на рівень антитіл до сказу, а також перевірку на дірофіляріоз та інші захворювання, залежно від вимог приймаючих країн.
***
Російський КАБ впав поблизу комунального центру перетримки тварин на тлі обговорень про так зване «травневе перемир’я». До цього міський притулок уже неодноразово потрапляв під російські атаки.
«Росії вірити не можна — ні в заяви про так зване перемир’я, ні в те, що вона не б’є по цивільних об’єктах. Притулок розташований серед цивільної інфраструктури. Поруч працюють звичайні люди, довкола є дачні масиви. Навряд чи бабусі та дідусі на городах схожі на бази НАТО», — говорить Аліна Остапенко.
Зміни у роботі комунального центру перетримки тварин неможливо відокремити від наслідків війни. Щоденна реальність притулку — це робота з тваринами під звуки вибухів, де звичайний робочий день може будь-якої миті перетворитися на чергування під час атаки.
