У довгому коридорі укриття Палацу дітей та юнацтва відлунюють голоси.
«У нас сьогодні буде дзвоник-котик», – говорить жінка.
Ми йдемо на звук і бачимо, як перед екраном ноутбука вона тримає в руках шматок глини. Так починається онлайн-заняття зразкового художнього колективу «Майстерня художньої кераміки», яке проводить його керівниця Марина Базіна.
Діти слухають інструкції та по черзі показують свої вироби в камеру.
«Ви сьогодні такі молодці. Ось ми з вами й створили українську іграшку», – говорить викладачка наприкінці заняття.
Через безпекову ситуацію позашкільні заняття у Сумах нині відбуваються дистанційно. Марина Базіна підключається до уроків онлайн, а готові глиняні вироби батьки приносять до майстерні, щоб випалити їх у печі.
Глина не терпить поспіху. Після ліплення виріб має висохнути – на це потрібно близько двох тижнів. Та в умовах відключень електроенергії роботи іноді чекають на випал і довше.
«Піч працює від електроенергії, тож ми підлаштовуємося під графіки, щоб доробити роботи, – розповідає викладачка. – Ось ці вироби діти робили ще в грудні».
Слобожанська традиція
У майстерні навчаються діти від 6 до 18 років. Програма розрахована на шість років і поділена на рівні: початковий, основний та вищий.
Заняття відбуваються від чотирьох до шести годин на тиждень – залежно від року навчання. За цей час діти знайомляться з різними техніками художньої кераміки та гончарства. Вони вивчають особливості Глинської, Межирицької та Опішнянської керамічних шкіл, опановують ліплення, гончарний круг, шлікерне лиття та різні способи декорування.
У творчих роботах вихованців збережені регіональні мотиви Сумщини. Марина проводить нас до музею закладу і показує вироби.
«Головним завданням колективу є відродження та розвиток гончарства. Ми працюємо над створенням слобожанського посуду, бо він відігравав важливу роль у побуті та обрядах українців. Для нашого регіону характерне біле тло і розпис по ньому. Оці прості форми, коники, пташки – це все слобожанська традиція».
Майстриня показує глиняні писанки. Вони були поширені ще за часів Київської Русі. Марина розповідає, що це один із виробів, через який дітям пояснюють традиційні українські свята та обряди.
«Кожен виріб має свою історію. Тож діти не лише оволодівають різними техніками під час навчання, а й дізнаються про звичаї та традиції пращурів».
На поличках музею зберігаються свічники, посуд, іграшки та інші вироби вихованців. Усі вони виготовлені з місцевої глини.
«Ми беремо її з копанок у Шпилівці. Там є червона й жовта глина. Їздимо туди й на рік заготовляємо приблизно десять мішків», – розповідає Марина.
Порожні парти майстерні
У Палаці дітей та юнацтва майстриня працює вже 16 років. Повномасштабне вторгнення вплинуло на роботу колективу. До війни майстерню художньої кераміки встигли повністю облаштувати, однак через дистанційний формат навчання діти нині не мають можливості її відвідувати.
Пані Марина відчиняє двері кабінету. У ньому стоять поодинокі порожні парти, поруч – роботи учнів, що нагадують про офлайн заняття.
«Тут усі умови для занять – гаряча вода, необхідне обладнання. Ми могли і створювати вироби, і вивчати історію кераміки, дивитися навчальні матеріали та проводити віртуальні екскурсії».
Нині у майстерні навчається близько 30 дітей. З повномасштабною війною кількість учнів зменшилася. До вторгнення Марина мала інклюзивну групу, яка налічувала вісім дітей.
«Глинотерапію використовують як реабілітаційний засіб для корекції та координації рухів дітей із функціональними обмеженнями опорно-рухового апарату. Також глина позитивно впливає на психоемоційний стан. Діти в інклюзивній групі мали успіхи, перемагали у конкурсах. Та з війною ми її закрили – для цього потрібні спеціальні умови, які онлайн важко забезпечити».
Коли працюють руки – голова відпочиває
Вихованці майстерні беруть участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах і виставках – також онлайн. Роботи надсилають у вигляді фотографій або поштою. Марина Базіна показує грамоти й розповідає про здобутки дітей.
«Це композиція “Танок” Марії Борисенко. У 2025 році вона здобула призове місце на виставці-конкурсі живопису та декоративно-прикладного мистецтва “Всесвіт очима дитини” й отримала стипендію міського голови».
Марина Базіна показує фото учнів, які займаються на гончарному крузі.
«З війною діти з більшим інтересом відвідують такі заняття. Я помічаю більш свідоме бажання вивчати українські традиції. До того ж це не лише ремесло, а й терапія. Коли працюють руки – голова відпочиває. У мене вдома завжди під рукою шматок глини, бо це для мене спосіб відновлення».
Полички, усіяні виробами з глини, стоять у тимчасово облаштованій майстерні в укритті Палацу дітей та юнацтва. Марина бере до рук одну з робіт свого учня.
«Ці вироби дуже цінні. Вони зроблені руками – тут є й енергетика, і сила, і матеріали наших земель, з яких колись робили вироби наші пращури».
