«Я нормально виглядаю?, — запитує Ігор. — Зараз я капелюшок одягну замість кепки, я в ньому вже четверте інтерв’ю даю за цей рік».
Ігор Циба — господар страусиної ферми у селі Верхня Сироватка Сумського району. Цьому сімейному господарству вже 12 років: до повномасштабного вторгнення тут працювали великою родиною — батьки Ігоря, його дружина та брат з сім’єю, який наразі служить у ЗСУ.
Спочатку родина Цибів мала у Верхній Сироватці дачу, згодом придбали будинок і переїхали сюди з Сум. Розпочинали господарювати з курей, гусей і свиней, згодом з’явилися павичі, фазани і зрештою страуси — звідки й пішла назва «Стаусина ферма».
Рай по-верхньосироватськи
Ігор Циба любить усе екзотичне, говорить, це в нього від батька. Тому ми починаємо екскурсію з ківі — рослині вже кілька років, для неї побудували каркас, який має заплестися ліанами. На території ростуть декоративні дерева, гібіскус, кілька видів магнолії, цю колекцію поповнюють щороку новими видами.
Це тато привив нам цю ідею — щоб діти й родина жили в такому місці, схожому на рай, де є квіти, фрукти і тварини, які тобі як друзі. Звісно, якщо думати про те, що щодня треба витрачати кілька годин, щоб всіх погодувати, почистити вольєри, то раєм уявляєш не це, а море з білим пісочком. Але і батько, і всі ми отримуємо від цього велике задоволення — тому й рай.
Минаємо клітки з папугами, фазанами, білками й зеленою карликовою мавпочкою, яка кутається в ковдру. Під час холодів мавпу, шиншил і папужок забирають у будинок.
Господар попереджає про лелеку Льоліка, який може дзьобнути. Каже, що всіх люблять однаково, та лелека – особливий, вже давно показав, що він тут — хазяїн. Норовливий птах не дуже уживається з іншими лелеками, а колись дзьобнув Ігоря за ногу через те, що йому не сподобалось, як блимає сварка.
Ігор Циба говорить, що серед усіх тварин на фермі найважчі у догляді страуси. Їм важливо тримати лапки в теплі, якщо буде холодна земля чи підлога, то пташенята не доживуть і до місяця, тому використовують спеціальні лампи для підігріву. Також маленькі страуси їдять майже цілодобово, тому треба постійно дбати про корм. Взимку, якщо температура не дуже низька, страусів випускають на прогулянку на кілька годин на день, але треба слідкувати, щоб птахи рухалися й не сідали на землю.
Ветеринарів на фермі немає, тому родина Цибів вчилася доглядати за тваринами самостійно — із спілкування з людьми, які їх також тримали, та на власному досвіді.
Ще кілька років тому на Сумщині було кілька страусиних ферм, наразі, можливо, не залишилося жодної.
«Буває, що страусів заводять через те, що це ексклюзив — великий птах, який несе яйця, що можна продавати, — говорить Ігор. — Та часто упускають із виду, що це дуже клопітлива птиця, яку важко вирощувати й годувати».
М’яса хижакам
Зранку 24 лютого 2022 року через Верхню Сироватку пішла російська військова техніка, рух не спинявся приблизно півтори доби. Ігор Циба згадує, що росіяни поставили по селу до десяти блокпостів, майже через кожен кілометр.
Запаси зерна та сіна на фермі були, а от м’яса для хижаків надовго б не вистачило. На той час тут проживали більше десяти сов, три яструби, соколи, лелеки, лисиці, єноти, яких треба було забезпечити їжею на невизначений час, поки не запрацюють магазини. Тож господарі прийняли рішення випустити тих хижаків, які виживуть у природі, на волю.
Сова полетить, сяде на дереві — вона не стане легкою здобиччю, — говорить Ігор. — А от лисиць ми відпустити не могли, бо вони до нас потрапили ще маленькими, звикли до людей і можуть до них близько підходити. Тому ми розуміли, що в пошуках їжі лисиці будуть забігати на подвір’я і їх чи на вила посадять, чи застрелять. Те саме з єнотами. Так і лелека Льолік — він у нас живе сім років, уже не зможе на лузі спіймати жабку або мишку, бо звик, що його кормлять.
Ігор згадує, що відпускати тварин було шкода, але в тій ситуації першочергово треба було рятувати життя та здоров’я, тому діяв за необхідністю.
Через кілька днів він поїхав у Суми — купити ліки та суміші для дітей, дорогою через Верхню Сироватку проходив кілька російських блокпостів.
Їду — дуло танка на мене направляється. Думаю, ну все — приїхав, — говорить Ігор. — Я рухався дуже повільно, росіяни мене зупинили, спитали, куди прямую і чи маю зброю, та перевірили автомобіль.
У Сумах Ігор проїхався тими магазинам, які ще працювали, щоб докупити хижакам їжі, яку потім розтягували на кілька тижнів. Уже з середини березня, коли російські військові почали відходити від обласного центру, стали відкриватися магазини, де можна було придбати харчування для тварин.
Билися об вольєри грудачками
На початку вторгнення у Верхній Сироватці періодично чули звуки вибухів від ракетних та артилерійських обстрілів, тоді, за словами господаря ферми, тварини зазнали найбільшого стресу.
«Тварини реагують на вибухи дуже негативно, — говорить Ігор. — Наприклад, у квітні 2022 року наші лисиці народили малечу і з’їли все потомство. Таке є в природі, що при великому стресі тварини самі ліквідують своїх дітей, щоб вони не дісталися ворогові».
Тоді ж дика свиня народила маленьких смугастих кабанчиків, через постійні вибухи тварина лякалася і постійно вставала і лягала знову, таким чином подавивши поросят. Із семи вижив лише один — вже дворічного підсвинка можна побачити зараз в одному із вольєрів. Господар говорить, що цього кабана вже не випустиш у дику природу — він став майже ручним, його можна і почухати, але якщо тварині щось не сподобається — вкусить.
Під час обстрілів страуси бігали по своєму вольєру, куди дивляться очі, і на своєму шляху збивали дерев’яні балки огорожі, билися об них грудачками, — говорить Ігор. — Коли почалася зима й температура впала до -15 вони відмовилися їсти, десь близько трьох тижнів птахи самостійно не їли і не пили, ми їх пробували насильно годувати, робили їм масаж, кололи вітаміни, та нічого не допомагало. Тоді я вирішив їх дорізати, коли знімав шкуру, побачив, що у них великі гематоми на грудних клітках, через те, що вони билися об вольєр. Мабуть, через них і пішло запалення й ускладнення під час морозів.
За словами господаря, зазвичай страуси не хворіють, і, на його думку, загинути цей птах може лише через фізичну травму.
Ігор Циба повторює, що любимчиків у нього немає, та додає, що африканський страус Кузя — точно серед фаворитів. За кілька років до повномасштабного вторгнення Ігор привіз п’ять страусів тижневого віку, до дворічного віку дожили лише троє.
«Ми їх годували — нарізали травку, капусту, давали пророщене зерно, вітаміни, — це дуже великі зусилля треба прикласти, щоб їх виростити, — говорить господар. — І потім ці страуси загинули від того, що билися об вольєри під час обстрілів. Моя мама після того кілька тижнів не мала ані апетиту, ані настрою, вона ніби втратила частково члена родини. Я їй запропонував привезти ще страусів, та вона поки відмовилася, бо це може бути марна праця через війну».
Під час вибухів усі тварини нервують, вони не можуть до цього звикнути. Ігор говорить, що тривожності додають й російські розвіддрони, які час від часу літають над селом.
Реабілітаційний центр
До ферми зверталися люди, які знаходили травмованих диких тварин, так господарство згодом перетворилося на реабілітаційний центр. За словами Ігоря, на Сумщині немає закладів, де доглядають тварин з ушкодженнями, а запит на це є — таких тварин знаходять у лісі або ж вони потрапляють у полях під агротехніку.
Так одного разу сюди привезли косулю, яка потрапила під лопаті комбайну, тварині відрізало ногу і серйозно ушкодило живіт, поріз сягав двадцяти сантиметрів. Спочатку звернулися до ветеринара за першою медичною допомогою, наклали шви, які через деякий час розійшлися. Згодом консультувалися в інших лікарів, які не давали жодних шансів, що косуля виживе. Та батько Ігоря не здавався, обробляв рану, годував і поїв тварину, яка не лише вижила, а й народила двох маленьких козликів.
Ми розуміли, що такі випадки не поодинокі і хтось має допомагати тваринам — це необхідність, — говорить Ігор. — До того ж ми маємо досвід, як їх виходжувати, і нам це подобається, тому і беремо на реабілітацію диких тварин.
Нещодавно на ферму привезли ще одну косулю — знесилену, дуже худу, у неї проглядалися всі ребра, вона не вижила після пережитого стресу.
Частину диких тварин після реабілітації Ігор залишає на фермі, тих, хто може вижити у дикій природі — відпускає.
Кілька років на фермі живе самка благородного оленя Лана. Уже ручну її привезли з Харкова — тварину знайшли ще малою після того, як її маму збила автівка. Ігор мріє про самця благородного оленя, аби вони створили сім’ю, каже «удвох їм буде веселіше». Колись на фермі вже був олень, який постійно розбивав рогами вольєр та іноді з нього тікав. Згодом тварину передали до заповідника в іншому місті.
Також в окремих вольєрах мешкають два брати-косулі. Два роки тому їх привезли з Недригайлова, де їхня мати потрапила під комбайн.
Водій вийшов, побачив, яке горе, а потім чує — у траві щось пищить, а це дві маленькі косульки, які ледве на ногах стоять — згадує Ігор. — Знайомі направили його до мене, я спершу знайшов, де можна купувати для косуль козяче молоко, бо їм не можна коров’яче. Ми місяць їх годували ним двічі на день і поступово перейшли на сіно та зерно.
Господар говорить, що у братів-косуль дуже різний характер — один ручний і лагідний, а інший «дурко» — тупоче ногами та відразу хоче битися. Такого не можна випускати на волю, адже він може напасти на когось з людей та ушкодити гострими ріжками.
Живе тут і яструб-тетеревятник, якого привезли з лісового господарства. Птаха знайшли вже в напівсонному стані — він лежав на землі і потерпав від комах. Ймовірно, яструба вкусив шершень чи джміль, ще трохи і його б вже не врятували.
Іноді на ферму привозять тварин, яких брали як домашніх, та згодом вирішили віддати, часто це різного типу гризуни.
Чому вчать тварини
Ігор Циба говорить, що тварини вчать радіти і відволікатися. За цим, на його думку, на ферму приїжджають і відвідувачі — показати дітям, які бувають тварини і птахи, та наповнитися позитивними емоціями.
У 2022 році багато людей виїхали, багатьом було не до відпочинку і не до розваг, люди рятували свої сім’ї, життя і країну, тому відвідувачів у нас не було взагалі, — говорить Ігор. — У перший рік повномасштабного вторгнення у нас було, можливо, людей десять. Почали приїжджати до нас знову вже навесні 2023 року, але це досі набагато менше відвідувачів, ніж було раніше.
До великої війни ферму відвідували родинами та компаніями, на свята зазвичай були зайняті всі місця, особливо на Великдень, згадує господар.
Зараз на фермі заготовляють їжу на зиму — сіно в тюках, кілька тон пшениці, ячміню, кукурудзи.
«У нас біля ста птахів, три десятка овець, два великих ослика, два страуса, нутрії, — говорить Ігор. — Усім треба дати потрошку зерна — один страус щодня з’їдає 3-4 кілограма, а ще й треба вітаміни та овочі».
Основний вплив війни на роботу ферми — це подорожчання кормів для тварин. Відвідувачів стало менше, ціни виросли, тому утримувати вихованців стає все важче. У 2022 році Ігор витрачав на ферму свої накопичення з попередніх років, аби всіх прогодувати та купувати необхідні матеріали.
До повномасштабного вторгнення на фермі жили корови і кінь, їх прийшлося розпродати через те, що було важко утримувати. Зараз тут проживає пара віслюків — Надя та Норман.
Віслюки, як і страуси, довгожителі, — говорить Ігор. — Віслюк може прожити до 70 років, страус у середньому — 55 років. Звісно, всі ці тварини в неволі живуть довше, бо тут немає конкуренції, їм не потрібно думати, як себе обігріти, нагодувати та загоїти рану.
На годівлю усіх тварин йде близько трьох годин на день, паралельно з цим на фермі прибирають вольєри. Наразі для усіх утриманців є клітки та загони, за необхідності їх ремонтують чи добудовують нові.
«Іноді можна позаздрити людям, які живуть у квартирах, і вміють виїжджати кудись на відпочинок, — говорить Ігор. — У нашій родині з самого дитинства, скільки я себе пам’ятаю, постійно щось робили, щось будували, щось ремонтували. Ми були весь час у тонусі і звикли до цього. Коли батьки все це починали, ми не уявляли, що треба буде стільки праці, а просто раділи, що у нас будуть всі ці тварини. Та нічого — справляємося».
Кожного року фермі пропонують взяти у великій кількості лелек, тих, що не встигли навчитися літати і залишились, або з травмованими крилами чи ногами. Ігор не має можливості їх брати, адже цих птахів треба прогодувати рибою або м’ясом, а на це йдуть кошти.
Також пропонували крокодила і ведмідя — від таких звірів на фермі відмовляються через те, що вони можуть заподіяти шкоди людям.
У мене в самого маленькі діти, мій чотирирічний син бігає територією і я за нього не переживаю — він знає, що до Льоліка не можна підходити, бо той може дзьобнути, також не буде сувати пальці до лисиць чи єнотів, — говорить Ігор. — А уявіть, якби тут був крокодил чи ведмідь. Я не лише через своїх дітей переживаю — відвідувачі також часто приїжджають з дітьми, дорослі можуть смажити шашлик чи відпочивати в бесідці, поки малеча бігає та грається.
Ігор говорить, що зазвичай люди проводять багато часу біля мавпи та папуг.
«Всі по-різному час проводять — хтось швидко проходить всіх дивиться, хтось — довше, — говорить Ігор. — Багато хто приїжджає сюди саме заради самого місця: присісти біля річки, хай вона і невелика, подивитися на рослини і тварин, на лужок, дерева, на блакитне небо».
***
Господар просить нас обов’язково сфотографувати мавпу, страуса та оленя. Проводить до бесідки, з якої видно невеликий міст та луг, на якому пасуться віслюки — зараз вони харчуються самостійно травою, бо дещо піднабрали ваги через те, що їли хліб.
«Я в принципі свою роботу виконав, мені ще в машині колупатися», — говорить Ігор і йде до автівки з відкритим капотом, яка стоїть під аркою для ківі, які мають принести перші плоди вже через кілька років.
***
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
