Якою пам’ятають музикантку Олену Когут, яка загинула під час ракетного удару 13 квітня 2025 року, її колеги по Сумській обласній філармонії.
Лише улюблені твори
Скрипалька Олена Кулішенко часто згадує, як прийшла до філармонії невдовзі після обстрілу. Тоді вона побачила багато того, чого б не хотіла бачити. Стояла і думала, що на цьому її кар’єра завершилася. У той день загинула її колега та найкраща подруга — піаністка й органістка Олена Когут.
Музикантка почала працювати у Сумській обласній філармонії у 2017 році концертмейстеркою, тобто піаністкою-акомпаніаторкою. Спочатку грала на роялі, згодом почала опановувати орган. Кулішенко говорить, що цьому інструменту Олена Когут приділяла багато часу, він став для неї ріднішим і ближчим, ніж рояль, за яким та сиділа з дитинства.
Олена виступала і сольно, і разом із іншими музикантами та вокалістами, брала участь у виступах камерного оркестру «Ренесанс». Окрім філармонії вона працювала викладачкою в Сумському фаховому коледжі мистецтв і культури ім. Д.С. Бортнянського, де згодом очолила фортепіанний відділ, а також в оркестрі театру ім. М. Щепкіна.
— Її вистачало абсолютно на все, — підсумовує Олена Кулішенко.
Вона згадує, як одного разу в філармонії захворіла клавесиністка, тоді Олена Когут напередодні виступу погодилася зіграти концерт Антоніо Вівальді замість неї. Музикантка не розгубилася перед новим для себе інструментом і швидко вивчила цей складний твір.
Музичні вподобання в органістки й скрипальки зазвичай збігалися: коли одна з них приносила нові ноти, інша радо погоджувалася спробувати. Олені Кулішенко важко визначити їхні улюблені твори, говорить, що якщо їм щось не подобалося, вони це просто не грали.
— Ти не можеш грати на сцені не улюблені твори, не зможеш донести їх глядачу, — вважає музикантка.
Аби удосконалити навички гри на органі, Олена Когут багато їздила на навчання. Одне з них проходило у Львові, де органісти відвідували майстер-класи і грали концерти. За словами Кулішенко, Олена багато спілкувалася зі своїми викладачами із консерваторії, а також із колегами-органістами.
Музиці навчалася з раннього дитинства, її мати — викладачка вокалу. Обидва сини Олени Когут також володіють музичними інструментами — один грає на гобої, інший — на ударній установці в сумському музичному гурті «Сквер».
Олені пропонували поїхати із Сум, та на думку Кулішенко, її зупиняло те, що тут від неї залежало багато музичних процесів. Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, органістка сказала, що точно залишиться у Сумах.
У 2022 році концерти у філармонії відновили у червні. На першому з них Олена Когут виконала на органі гімн України. Кулішенко говорить, що хтось може вважати музику недоречною під час війни, насправді ж відвідувачі не раз дякували музикантам. Музика відволікає людей від тривог, вивільняє емоції — дехто може проплакати всю програму.
Через війну у філармонії змінився репертуар — звідси прибрали всіх росіян, натомість додали більше української музики, основою ж залишається класика. Олена Когут брала участь у проєкті, де грали лише твори українських композиторів: Дмитра Бортнянського, Вадима Гомоляку, Андрія Штогаренка, Мирослава Скорика.
— Наша музика дуже гармонійна. Я думаю, що і в душах у нас дуже багато красивих мелодій, — говорить Олена Кулішенко.
Якщо інший органіст філармонії Орест Коваль тяжіє до барочної музики, то Олена Когут, ще й через те, що мала менше практики, переважно обирала твори сучасних композиторів. Так, на її концертах не раз можна було почути твори Вангеліса, відомого за своїми саундтреками до фільмів.
Наразі кілька музикантів філармонії опановують орган. Органістів у місті не так багато через те, що це складний інструмент, до якого треба мати покликання. До того ж практика вимагає умов — це не той інструмент, який можна мати вдома чи носити з собою.
Людина-душа
Після загибелі Олени Когут, Кулішенко якийсь час думала, що вже не зможе грати на скрипці. Вона не уявляла сам музичний простір Сум без своєї подруги.
— Олена — фантастична людина, людина-душа. Вона до всіх гарно ставилася, я жодного разу не чула від неї поганих слів про когось. Вона жила мистецтвом. А її ресурсу вистачало на все — і на роботу, і на родину, — згадує музикантка.
Вона повернулася на сцену на концерт пам’яті Олени Когут. До події долучилися і коледж імені Бортнянського, і театр імені Щепкіна: всі згадували музикантку та грали твори на її честь. Це стало прощанням із Оленою, із Лєночкою, як її називали близькі колеги.
Після відпустки Кулішенко повернулася працювати на новий сезон у філармонію. Вважає, що це Олена Когут постаралася, аби вона спробувала знову й не кидала музику. Виступати з новою піаністкою їй було складно, але водночас вона сприймає це як те, що будь-яку гарну справу треба продовжувати, що б не відбувалося.
Великий чоловік
Солістка філармонії Лариса Мухіна співпрацювала з Оленою Когут із 2017 року. Говорить, що та стала для неї подругою, підтримкою й тією, з ким вони разом реалізовували творчі плани. До того ж обидві працювали в коледжі імені Д. Бортянського, тож мали спільних студентів і спільні здобутки.
— У моєму житті з’явилася людина, яка була здатна виконувати мрії. Для мене орган здавався недосяжним. Співати з органом — це відчуття, які неможливо передати, ти долучаєшся до чогось величного і водночас виточеного. З технічної сторони це складно, але я вдячна Олені, що вона втілила цю мою мрію, — говорить вокалістка.
Коли Лариса під час однієї з репетицій поділилися цією мрією з Оленою, та вирішила не відкладати — одразу пішла за ключем від інструменту. Із цього і почалася її творчість як органістки.
Музикантки багато репетирували, поки напрацювали репертуар. Зустрічалися і рано вранці, і пізно ввечері, іноді залишали філармонію вже вночі — шукали час, коли сцена буде вільною. Особливим напрямком роботи для них стали українські класичні романси, які вони адаптовували під орган.
Лариса Мухіна вважає, що орган став для Олени любов’ю з першого погляду.
— Коли вона сіла за орган, у мене було відчуття, що вона з ним народилася. Що він був для неї, а вона для нього. Орган прийняв її, Олена ж ставилася до нього з повагою й називала своїм великим чоловіком, — говорить Лариса.
Згадує, що Олена нічого не боялася — робила все впевнено, у творчому пориві, водночас дослухалася й до інших. Супроводжувати вокалістів складно, та в Олени Когут це виходило професійно, вона відчувала їх і підтримувала.
У 2024 році Лариса та Олена поїхали зі студентами коледжу ім. Д. Бортнянського до Іспанії, де пропагували українську музику у різних містах. Там їм трапилася нагода виступити у храмі, що знаходиться на священній горі Монсеррат. Цьому передувало кілька прослуховувань, а зрештою сумські музиканти отримали теплу зустріч та аплодисменти від аудиторії.
Не зважаючи на всі враження від закордонних виступів, сумська філармонія завжди залишалася для Лариси Мухіної та її колег надзвичайним осередком, адже це їхня перша зала. Говорить, їй дійсно пощастило тут працювати, і навіть попри трагедію вона все одна рада, що зустрілася з Оленою Когут й провела з нею стільки часу. Це світло і тепло залишається у неї в серці й донині.
— Лєночка охоплювала мене якимось світлом. Ми люди творчі, бувають різні настрої, але інколи вистачало одного її погляду, аби відчути, що все добре, — ділиться Лариса.
Вона впевнена, що і Олена відчувала, як вона потрібна Сумам, потрібна цій залі.
Ніби боялася чогось не встигнути
Ще одна вокалістка, з якою працювала Олена Когут — це Тетяна Ластовецька, яка вже два роки очолює філармонію. Разом з нею, Оленою Кулішенко й ще кількома музикантами вони під час карантину створили музичну групу, у якій грали сучасний репертуар.
На думку Тетяни Ластовецької, коли вони виконували на концерті, до прикладу, Лару Фабіан чи Святослава Вакарчука, це могло підштовхнути глядачів розширювати свій кругозір й надалі та повернутися до філармонії вже на концерт класичної музики.
— Олена хапалася за все, її цікавило і бароко, і народна музика, і сучасна. Здавалося, ніби вона боїться чогось не встигнути, — згадує Тетяна Ластовецька.
Востаннє вони бачилися за кілька днів до обстрілу. Тоді Олена прийшла привітати Тетяну з днем народження і навіть під час цієї зустрічі продовжувала працювати — підключалася в журі якогось конкурсу.
Після загибелі Олени Когут філармонія зробила багато замін у концертах, адже музикантка була задіяна у більшості проєктів.
За словами Тетяни Ластовецької, найбільше часу, аби прийняти трагедію, знадобилося Олені Кулішенко, яка кілька місяців відмовлялася виступати. Тетяна пояснювала їй, що це робота і треба виходити на сцену, але та не могла змиритися з тим, що прийдеться грати з іншою піаністкою.
— По-людськи хочеться закритися після таких випадків, але треба було налагоджувати роботу. Життя триває і людина хоче жити у будь-яких обставинах, бо незрозуміло, що буде завтра, — говорить Тетяна Ластовецька.
***
Від обстрілу 13 квітня 2025 року у філармонії вибило кілька вікон, на деяких стелях та стінах пішли тріщини. На фасаді біля місця, де вивішують афіші, досі можна побачити сліди від уламків.
За словами Тетяни Ластовецької, за час повномасштабного вторгнення концертів менше не стало, а кількість глядачів навіть збільшилася. Її колеги почали працювати натхненніше, ніби хочуть встигнути більше. Хтось почав писати музику, хтось вірші. Своїми емоціями музиканти розказують про те, що відбувається в країні.
Тетяна впевнена, що людям концерти потрібні — вони хочуть відволіктися від війни, вибухів і загроз. Вони не хочуть плакати — для цього достатньо новин і того, що війна торкнулася кожної родини. У місті, де лунають вибухи, вони знову і знову повертаються до зали, яка пам’ятає незакінчену мелодію для органу.
***
Фото сайту Трибуна.Суми
Матеріал створено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Текст представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
