Із 2005 року у Сумах працює обласний комунально-навчальний тренувальний заклад «Кінна дитячо-юнацька спортивна школа». Тут тренують понад 130 дітей, готують спортсменів до змагань та доглядають за вісімдесятьма кіньми.
На початку повномасштабного вторгнення школа призупинила роботу, одне з приміщень зазнало пошкоджень через ракетний удар поруч, а працівники змушені були чергувати подобово, аби годувати та доглядати тварин.
У закладі нам розповіли, як пережили перші місяці війни та до чого навчилися пристосовуватися коні й працівники.
«Ми не могли залишити тварин»
У кінно-спортивній школі працює 35 людей, вони доглядають, лікують і тренують понад 80 коней різного віку та порід. Для тварин облаштовані дві стайні, стадіон для тренувань і окремі місця з парканами для прогулянок. У школу щодня приходять тренуватися діти.
Але так було не завжди — 24 лютого 2022 року через початок повномасштабного вторгнення, як і всі інші заклади освіти країни, сумська кінно-спортивна школа припинила навчання. Проте працівники школи не могли лишатися вдома, адже коні потребують щоденного догляду. Тому, попри вибухи та небезпеку, ті, хто лишився у місті й мав власний автомобіль, їздили по черзі на роботу.
Ксенія Оніщенко працює заступницею директора та тренеркою з кінного спорту з 2007 року. Жінка була однією з тих, хто не зміг залишити тварин та у перший же день вторгнення приїхала, аби налагоджувати роботу школи у нових реаліях.
Звичайно спочатку не дуже вірилося, що це справжня війна. Усвідомлення прийшло з часом. Але перше, про що я і наші працівники думали, — це тварини. Хвилювалися, як все організувати, як не покинути їх самих. Ми не могли залишити тварин і поїхати з міста. Перший раз, коли їхали сюди через всі блокпости, було страшно, але продовжували їздити щодня, — згадує Ксенія.
Із початком великої війни з понад 30 працівників продовжувати піклуватися про тварин змогли пʼятеро. Частина людей евакуювалася за кордон, а частина просто не могла добратися до школи, бо міський транспорт не ходив. Тож, життя коней з того часу тоді теж змінилося.
«Кінь — це тварина, яка не може стояти, її треба виводити гуляти. Їжу вони мають отримувати тричі на день і якщо постійно тримати їх без руху в закритому приміщенні, це дуже погано для їхнього здоров’я. Вони й конюшню можуть рознести, якщо так залишити. Тому треба було по черзі хоча б ненадовго всіх виводити на прогулянку».
Ветеринара Сергія Дьячкова застаємо, коли він саме повернувся з аптеки. Говорить, війна навчила завжди мати запаси усіх необхідних ліків. Тому намагається постійно поповнювати ті препарати, які часто використовує.
На початку вторгнення у лютому 2022 року чоловік теж не покинув роботу і щодня їздив до тварин, хоча живе за Сумами: «У перший день, я як і завжди, приїхав на роботу. Вже пізніше жінка подзвонила, що прям біля Сум їде колона російської техніки. Але я не побоявся й надалі кожного дня сюди їздив. Бо тоді перед нами постало багато проблем, а тварин кинути не можна, тварини ж не винні. Їздив день у день, було таке, що й мимо російських військових доводилося проїжджати. Моторошно було, бо хто зна, що у них на думці».
Для коней дуже важливий графік, важливо вчасно годувати та вигулювати їх, проте тоді довелося корегувати їхній режим, адже у працівників не завжди виходило приїжджати у один і той самий час. Зміни у режимі дня відобразилися і на самопочутті тварин.
Коли кінь стресує, він не може стояти на місці, перестає їсти. Це за собою тягне таку хворобу як коліки. Вона дуже небезпечна, адже кінь може не вижити. Важливо своєчасно допомогти, тому перші місяці вторгнення ми тут постійно були, бо незрозуміло, як поведуть себе тварини, як будуть реагувати на вибухи. Тоді були випадки, коли починалися хвороби, але ми вчасно всім допомогли, — згадує ветеринар.
Також на самопочуття коней впливала й відсутність фізичних навантажень, до яких вони звикли у мирний час, і гучні вибухи у місті: «Вони хоча б 45 хвилин щодня мають рухатися на свіжому повітрі. І ми їм це постійно забезпечували й забезпечуємо зараз. Але коли на початку війни були дуже небезпечні дні, усіх тварин фізично не могли вигуляти, бо було мало людей. Але намагалися групками, хоча б ненадовго вивести. Відобразилися на стані коней і постійні вибухи. Вони були страшенно налякані. Адаптуватися до нових умов тварини змогли приблизно через пів року».
«Від удару посипалися вікна і дах»
Коли 26 лютого 2022 року поблизу кінно-спортивної школи російські війська вдарили ракетою, одна із конюшень була поруйнована: в ній вибило вікна та пошкодило дах. На момент удару там знаходилися тварини, вони дивом залишились цілі, говорить Ксенія, але були дуже налякані.
«Звичайно коні під час вибуху отримали великий стрес. Взагалі коні хоч і лякливі, але найбільше вони бояться пожеж. Тому пощастило, що тут не було вогню», — розповідає жінка.
Коли на ранок після вибуху з’їхалися працівники, в першу чергу прибрали скло та уламки зі стайні, аби тварини не поранилися. Для того, щоб холодне зимове повітря з вибитих вікон не поширювалося на всю стайню, вцілілу частину приміщення тоді закрили плівкою.
Пізніше власними силами працівники змогли закрити й вибиті вікна, а тварин перевели в інше приміщення. Коштів на відновлення закладу не виділяли, тому пошкоджену стайню вирішили поки не використовувати.
Проблеми з заготівлею кормів та 3 тисячі літрів води на день, аби напоїти тварин
На початку війни занепокоєні були й харчуванням для тварин, говорить Ксенія Оніщенко: «Коли почалась війна, корм ще був. Але, коли стало зрозуміло, що місто оточене й може бути окупація, було страшно, що ніде буде покосити траву, що ми не зможемо заготувати їжу тваринам. А змінити різко їм їжу на якусь іншу — це дуже складно. Вони рокам їли сіно й овес, щось інше дати ми не можемо».
Проблеми з харчуванням для тварин виникли пізніше, пояснює ветеринар. Корм мали привезти з Путивльської громади, а через розбиті мости зробити цього не змогли. Згодом стало зрозуміло, що всі постачальники, які забезпечували кінно-спортивну школу сіном і вівсом, знаходяться дуже близько до Росії, і більше не зможуть вирощувати корм для коней через заміновані поля та постійні обстріли.
Аби нагодувати одного коня, в день треба вісім кілограмів сіна та шість кілограмів вівса, але все залежить від ваги та кількості навантаження. Тож, аби бути впевненими, що проблем із годівлею не буде, тепер влітку заготовляють сіно й овес на цілий рік. Ксенія показує, що сінник майже заповнений, до початку осені його мають заповнити до верхів. А от із заготівлею вівса й досі є проблеми, адже його не сіють у тій кількості, як це було раніше, через небезпеку на полях.
Під час війни стикнулися і з проблемою відключення світла: «Коні не можуть залишатися без догляду ні на годину. Вони можуть лягти неправильно і їм треба допомога, можуть різко захворіти й треба швидко давати ліки. Також коні не можуть бути у тотальній темряві, бо лякаються навіть невеликого шороху, можуть різко встати, підстрибнути, вдаритися. Тому постійно у конюшні має горіти світло».
Через те, що у конюшнях стоять автопоїлки, коли світло вимикали, припинялося й водопостачання.
«Життя триває»
У перші місяці війни дітям було заборонено відвідувати заняття. Проте навесні 2022 року вирішили поступово відновлювати звичну роботу та тренування. Спочатку до занять поверталися старші спортсмени, згадує Ксенія Оніщенко: «Поверталися до тренувань обережно і поступово. У коня, як і у людини, є м’язове навантаження, після певного відпочинку від звичних тренувань, не можна різко повертатися до занять».
Коли ситуація в області більш-менш стабілізувалася, ближче до літа 2022, на заняття почали приходити й діти, які не евакуювалися з Сум. Почали повертатися й працівники кінної школи.
Під час нашої розмови лунає повітряна тривога, з прикордоння чути вибухи, деякі тварини наполошені, проте вони вже звикли та не лякаються як раніше. У цей час дитячих тренувань вже немає, якщо б були, то дітей мали б завести у приміщення, пояснює тренерка.
Зараз у школі займається 130 учнів. На навчання беруть дітей із 11 років, для їхніх тренувань обирають найстарший та найспокійніших коней. Після кількох років занять, дітей починають готувати до змагань зі спортивними молодими конями.
На території школи є місця для прогулянок коней, відокремлені парканами, сюди по черзі виводять тих, хто на відпочинку і не готується до змагань, або вже за віком не може тренуватися. Зараз, говорить Ксенія, час для прогулянки у 14-річної кобили Іриски, вона – чемпіонка. «На чемпіонаті вона зробила те, що повинна була зробити, виклалася на всі 100%. Тому вона три тижні буде просто отак ходить, їсти й відпочивати».
Найстаршому коню, який живе тут — 25 років, наймолодшому — 1 рік. Середня тривалість життя у коней — до 30 років, залежно від утримання, пояснює тренерка
Вік коней визначається не так, як у людей, що є дата, місяць і рік народження. У нас кожному коню 1 січня додається ще один рік. Тому вижеребка планується на січень-лютий, адже вагітність у коней триває 11 місяців, — пояснює тренерка.
Ветеринар Сергій Дьячков говорить, аби тварини жили довше та були у гарній формі, ретельно слідкує за їхнім здоров’ям. Для цього регулярно вакцинує коней від сибірки, грипу, герпесу, та проводить аналізи крові на п’ять поширених захворювань. Зараз найчастіше доводиться лікувати травми або розлади травлення, проте, якщо вчасно дати потрібні препарати, тварини швидко одужують.
Життя триває! Стараємося не втратити марку, бо у нас тут тренуються чемпіони, а ми відповідаємо за 80 тварин, — говорить чоловік.
Сумська кінна школа — єдина комунальна в області та одна з чотирьох по всій Україні. За 19 років роботи тут виховали сім чемпіонів України, а більшість учнів школи постійно беруть участь у європейських змаганнях.
***
13 серпня 2024 року російські військові знову завдали ракетного удару по мікрорайону в Сумах, де розташована кінно-спортивна школа. Цього разу обійшлося без пошкоджень. Усі тварини живі, але налякані.
***
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
