Охтирське управління експлуатації газового господарства обслуговує близько 120 кілометрів прикордонних громад Сумщини — від Великописарівської до Миропільської громади. Фактично — від початку Харківської області й майже до середини Сумської.
Підприємство забезпечує доставку газу до користувачів, а також обслуговує газорозподільні мережі та обладнання.
Враховуючи протяжність прикордонних громад, Охтирське управління та його фахівці одні з перших зустріли початок повномасштабного вторгнення, після цього були важкі бої за Охтирку, окупація Тростянця, Боромлі й блокада навколишніх сіл і селищ.
Про те, як росіяни розбили виробничу базу газовиків у Охтирці, окупували, розікрали та замінували пункт у Тростянці, як відновлювали мережі під обстрілами у 2022 році, й продовжують працювати на прикордонні й зараз — у новому тексті Трибуна.Суми.
В Охтирському управлінні експлуатації газового господарства наразі працює 262 людини.
Загалом підприємство займається розподілом газу, тобто забезпечує доставку газу до споживачів. У нас працюють інженери, служба експлуатації та аварійно-диспетчерська служба, які обслуговують газові мережі, шафові газорозподільні установки, будинкові регулятори тиску, газопроводи, засувки (ред.прим. — пристрій для перекриття газу) тощо, — говорить Сергій Гончаренко, начальник Охтирського управління експлуатації газового господарства.
Попри те, що офіс знаходиться в адміністративному центрі громади, фахівці управління охоплюють весь Охтирський район, а також Краснопільську, Миропільську, Боромлянську й Тростянецьку громади — близько 120 кілометрів Сумської області.
«За більше ніж два роки повномасштабного вторгнення росіяни зруйнували багато підземних і наземних газопроводів, але наші фахівці зробили все можливе, аби люди залишилися з теплом. У перші місяці війни в Охтирці не було зв’язку, світла, не ходив транспорт, росіяни намагалися зайти в місто, йшли обстріли й бомбардування, але ми робили все, щоб люди залишилися з газом», — говорить начальник управління.
На сьогодні газовиків забезпечили бронежилетами, касками, аптечками. Сергій Андрійович говорить, усе це видали не лише бригадам прикордоння, а й тим, хто знаходиться навіть далі 10-кілометрової зони.
Управління обслуговує протяжну прикордонну зону — часом аварійні бригади самостійно не справляються, тож ми можемо відправляти до них на підмогу фахівців із більш віддалених громад.
Звідки ви їдете? Там все заміновано
На початку повномасштабного вторгнення Володимир Меденко працював старшим майстром експлуатації Охтирського управління експлуатації газового господарства. Зараз чоловік обіймає посаду виконувача обов’язків головного інженера.
Мені подзвонили зранку 24 лютого 2022 року, сказали, що почалася війна. Ми з працівниками вийшли на роботу, все було дуже сумбурно. У міській раді організували службу, де чергували слюсарі, які з військовими виїжджали на складні об’єкти витоків і пошкоджень. Фактично 24 години на добу ми брали участь у ліквідації руйнувань: були пошкоджені підземні газопроводи та наземні газопроводи середнього тиску, — згадує Володимир Миколайович.
За словами головного інженера, найбільше пошкоджень в Охтирці сталося на вулиці Армійській (ред.прим. — колишня Червоноармійська), куди росіяни скинули вакуумну бомбу, вир від якої становив понад 20 метрів діаметра.
«Тоді пошкодило газопровід низького тиску, водопровід, теплотрасу, каналізацію. Все, що проходило вулицею, було зруйноване, вода потрапила в газопровід. Ми викачували її два місяці, щоб на зиму люди були з газом».
Архівці фото зі сторінки Дмитра Живицького в Телеграмі, Охтирка, лютий 2022
Натомість слюсарі Охтирського управління, які проживали в громадах і не змогли приїхати до адміністративного центру, контролювали газопроводи по селах.
«В одному з населених пунктів під час бомбардувань росіяни пошкодили нову газову засувку. Ми з нафтовиками їздили її ремонтувати: приїхали — почався обстріл, авіаналіт, повернулися — обстріл закінчився, їдемо назад. Врешті заварили її, пустили газ з іншої газорозподільної станції, щоб хоча б частина міста була з теплом. За три дні все відновили», — згадує Володимир Меденко.
За словами головного інженера, майже всі його підлеглі були «за» роботу. До деокупації Сумщини газовики працювали цілодобово й не відмовлялися виходити у нічні зміни.
Один із них — Сергій Берест, майстер аварійно-диспетчерської служби Охтирського управління експлуатації газового господарства. В управлінні він працює з 2005 року, починав із посади слюсаря, після кількох років роботи став диспетчером, а вже навесні 2021 року перейшов на посаду майстра аварійно-диспетчерської служби: «Хіба це давно? Всього 20 років», — сміється.
У березні 2022 року після бомбардування росіянами Охтирської ТЕЦ, міської ради, універмагу та інших споруд у частині міста зникло світло й опалення, тож чоловік поселив у себе вдома дві бригади газовиків, із якими разом виїжджав на ремонт мереж.
Два диспетчери виїхали з Охтирки в ближні села, ще один — через важкий психологічний стан вирішив звільнитися. Тож більше двох місяців я працював добу через добу — і за диспетчера, й за майстра. Міського дротового зв’язку не було, ми залишили користувачам мобільний номер, за яким можна було з нами зв’язатися, — згадує Сергій Берест.
Загалом, усі тогочасні виїзди були складними й специфічними, особливо, якщо виїжджати доводилося вночі. Наприклад, газовики згадують обстріл магазину Провінція, коли вони приїхали на ліквідацію пошкоджень, росіяни вдруге почали бомбардування з літака. Також розказують про виїзд до сусіднього села в перший тиждень великої війни: вони приїхали на витік газу середнього тиску, через який ще три населені пункти залишалися без тепла. «Приїхали, впаяли новий шматок труби, виїжджаємо назад — біжать військові з криком: «Звідки ви їдете? Там все заміновано», — додає Володимир Меденко.
«Складно не було — керівництво було на мені й на Володимиру Миколайовичу, ми знали свої обов’язки, мали чіткий план і відповідали за нього. Це робота — вона нікуди не дінеться, яка б ситуація не була», — підсумовує Сергій Берест.
***
24 лютого 2022 року, коли росіяни зайшли в Охтирку зі сторони села Кириківка, їх шлях пролягав через виробничу базу Охтирського управління експлуатації газового господарства, що знаходиться на окраїні міста.
Загалом, там працюють підрозділи, які займаються експлуатацією: служба контролю за виробництвом, механічні цехи, токарний цех і автопарк.
Спершу армія Росії розбила виробничу лабораторію та гаражі — снаряди пройшли через дах, одна касета з Урагану застрягла в підлозі, потім росіяни на БТРі вирвали ворота та заїхали всередину, — згадує Сергій Гончаренко, начальник Охтирського управління експлуатації газового господарства, ведучи нас уже відремонтованим приміщенням.
Тоді на виробничій базі перебували два місцевих слюсарі. Росіяни взяли їх у полон і хотіли забрати чергову машину, щоб евакуювати своїх поранених. Під приводом важливої аварійної заявки хлопцям вдалося втекти.
Загалом, осколками від обстрілів побило машини автопарку, на плацу перед гаражами й складами — сліди від вирв, які за два роки вже встигли засипали.
Окрім Охтирської бази російська армія захопила й виробничу базу Тростянецької дільниці Охтирського району. Їм вона була потрібна, аби окопатися та облаштувати основні позиції для обстрілу Тростянця. Тут досі замінована навколишня територія й стоять таблички «Обережно, міни!».
Росіяни розграбували техніку, викрали сім машин — частину авто ми вернули, адже на них були встановлені навігатори, з деяких автівок познімали сидіння, — згадує Сергій Гончаренко.
На цій базі нинішній начальник Охтирського управління відпрацював 38 років і зустрів війну, бувши начальником дільниці.
***
Якщо був обстріл, значить десь будуть пошкодження
Сергій Вакула — слюсар з експлуатації та ремонту підземних газопроводів. Чоловік зустрів повномасштабне вторгнення у Великій Писарівці, що за кілька кілометрів від кордону з Росією.
Велика Писарівка першою зустріла колону росіян, 24 лютого місцеві ще рахували російську техніку, яка заїжджала в село, — 1300 одиниць. На другий день, 25 лютого 2022 року, люди вже збилися з ліку.
Із п’ятої ранку чули вибухи на прикордонні. Потім заїхали танки, росіяни розставили їх на кожному перехресті по двоє, самі ж сиділи зверху з гранатометами. Основна колона пішла в сторону Краснопільської громади.
Сергій Вакула згадує, тоді в селищі ще було тихо, обстріли почалися після того, як росіян відкинули від Охтирки до кордону.
Нас почали крити Градами, Ураганами, обстрілювати з мінометів і танків, летіли бомби, ракети — чим могли дістати, діставали. На сьогодні в селищі середній тиск газу, у кожного на будинку стоять регулятори, тож ми розуміємо, що кожен зруйнований чи пошкоджений дім — це перебитий газопровід, і якщо був обстріл — десь точно будуть пошкодження.
За 2024 рік ситуація у Великій Писарівці загострилася, навесні посилилися активні бойові дії, а вже в середині березня почалася евакуація людей із селища та навколишніх прикордонних сіл. Сергій Вакула також виїхав до сусіднього села, проте щодня їздить у Велику Писарівку на роботу.
«Ми узгоджуємо з керівництвом і військовою адміністрації виїзди на прикордоння — подаємо перелік запланованих робіт, конкретний час і адресу. Бувало, приїдемо, дзвонять: «У терміновому порядку виїжджайте з селища, рухайтеся в об’їзд через село ###»? — говорить Сергій Михайлович.
Специфіка роботи на прикордонні тяжка через постійні обстріли, ділиться слюсар.
У нас є перепустки для роботи у п’яти кілометровій зоні, але їздимо ремонтувати газопроводи навіть у двокілометрову. Якщо не виїхати — набереться газова суміш, яка врешті вибухне. Друге, будуть великі втрати: газу, обладнання, відповідно — й коштів. Одягаємо каски, бронежилети — з ними важко, але це в першу чергу життя. Обстріли постійні, часом приїхав, наче тихо, пів години — стріляють. Ніколи не знаєш, куди прилетить міна чи снаряд, навіть якщо за кілометр від тебе — осколок може долетіти, — говорить Сергій Вакула.
За словами слюсаря, попри всю зроблену роботу, у громаді залишається багато пошкоджень і перебитих газопроводів. З 15 березня до квітня 2024 року через масовані обстріли керованими авіабомбами газ перекривали у Великій Писарівці, селах Олександрівка та Лугівка. Перші два населені пункти вже повернули до газопостачання, але третій досі залишається без газу.
«У прикордонних селах люди все ще без електрики, до цього взагалі варили їсточки на вогнищі, а так хоч на газу приготують, чаю нагріють. Ми ж продовжуємо обстежувати газопроводи, працювати, щоб не було витоків», — підсумовує Сергій.
***
Начальник Охтирського управління експлуатації газового господарства та головний інженер говорять, навіть якщо росіяни руйнують приватне домогосподарство й газові мережі на його території, газовики лагодять все коштом підприємства. Ремонтувати такі пошкодження за власні гроші людям дуже дорого.
Наразі управління має договір із Червоним Хрестом, які шукають донорів, за чиї кошти відновлюється газопостачання до приватних і багатоквартирних будинків. Також є державні програми та гуманітарна підтримка. У свою чергу Охтирська міська рада видає газовикам і їх родинам продуктову гуманітарну допомогу.
***
Хвіст дракона й прильоти за п’ятдесят метрів
У Сумах нас зустрічає Володимир Дегтярьов, старший майстер служби експлуатації мереж і пунктів редукування газу. Він координує бригади Сум і Сумського району, працює в службі газу майже 20 років.
Перед нами — пошкоджене газове обладнання з різних прикордонних районів і самого обласного центру.
Це — труба з вулиці Спартака, що в Сумах, отак розкрутило. Оце — «хвіст дракона» — труба з одного з перших прильотів по місту Суми — Котельні Північного Промвузла. Тут вісімдесятий діаметр, високий тиск, від вибуху трубу так розплавило й стисло, що витік газу був мінімальний, — Володимир показує пошкоджене залізо.
Загалом, на цій базі зберігається багато труб із прикордонних Олексіївки, Кіндратівки, села Водолаги Хотінської громади, Юнаківки. Також тут знаходяться пошкоджені шафові установки — перед війною їх передали для встановлення в Охтирській громаді, вони зберігалися на виробничій базі, яку розбили росіяни. Там же шафові установки й були посічені осколками й врешті не були введені в експлуатацію ні на день.
«У березні цього року виїхали в Кіндратівку, було холодно, місцевий ставок ще вкритий кригою, а вона вся — перепахана. Ми подумали, може це для того, аби риба не задихнулася. Спускаємося дорогою, а за 50 метрів від нас лягає перший приліт, дорога вузька, розвернутися машиною ніяк — ми вже думали кидати авто, але врешті розвернулися. Лише тоді зрозуміли, що вся земля навколо в ямах, а отже пристріляна», — згадує Володимир Дегтярьов.
Загалом, старший майстер говорить, що люди з його команди вже звикли до різних обставин роботи та відмічає брак кадрів у професії, каже, попри те, що на Сумщині майстри пунктів регуляції газу в основному чоловіки, в Шостці й Краснопіллі до їхньої команди долучилися дві майстрині жінки.
«Колись ми приїхали на ремонт обладнання до рідного села нашого слюсаря, під час роботи почався обстріл. Слюсар послухав, і каже: «Поїду, мабуть, додому, це мені на городі вже огірки калірують».
***
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
