З якими труднощами зіткнулися люди, які вживають наркотики, на початку повномасштабного вторгнення?
За словами фахівчині, першими й найболючішими для людей стали проблеми з доступом до лікування та препаратів. На початку повномасштабного вторгнення закрилися платні заклади, де наркозалежні отримували замісну підтримувальну терапію, тож велика кількість людей фактично залишилася без необхідних таблеток.
«Для тих, хто не перебував на лікуванні, ускладнилася логістика: неможливість знаходити так звані «закладки» та забирати їх через комендантську годину, блокпости й обмеження пересування», — каже представниця ВОЛНа.
Ще однією серйозною проблемою стала втрата роботи та доходів. Багато підприємств закрилися одразу після початку війни, і люди залишилися без можливості забезпечувати навіть базові потреби.
Чи змінилася ситуація з вживанням?
«Якщо говорити саме про факт вживання, то люди як вживали, так і продовжують вживати. Водночас можна говорити про зростання кількості людей із залежністю», — зазначає фахівчиня.
Серед причин — високий рівень стресу, безробіття, психологічне виснаження.
Найчастіше йдеться про вживання метадону та синтетичних стимуляторів, зокрема так званих «солей». Яна наголошує, що це не нова тенденція. Ці речовини були поширені й до початку повномасштабного вторгнення.
Чи помолодшало вживання наркотиків?
За словами регіональної представниці ВОЛНа, дітей і підлітків із наркотичною залежністю було багато й до війни. Ідеться про вік від 12 років. Вона не повʼязує підліткову залежність із повномасштабним вторгненням, бо проблема існувала задовго до 2022 року.
«Часто батьки просто не знають або не вміють розпізнати, що їхня дитина вживає наркотики. Підлітки ж нерідко сприймають «солі» як щось безпечне — майже на рівні вейпу. Вони не усвідомлюють, у яку глибоку залежність можуть потрапити», — зазначає Яна.
Деякі підлітки вживають речовини, щоб розслабитися, покращити сексуальні відчуття або стимулювати потяг. Такі ж мотиви є і у дорослих.
Чи почали люди частіше звертатися по допомогу?
«Люди як зверталися, так і продовжують звертатися, але тепер запити змінилися», — каже Яна Дейнека. Частина людей хоче стати на державну програму замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) — це питання безпеки та стабільності лікування. Інші звертаються через страх закриття платних закладів.
За словами регіональної представниці, зараз багато консультацій пов’язані не лише з лікуванням залежності, а й із війною: проходження ВЛК, взаємодія з ТЦК, питання придатності до служби та безперервності лікування під час мобілізації.
Вона додає, що на шляху до допомоги люди також стикаються з порушеннями прав. Іноді їм відмовляють у лікуванні через приналежність до уразливих груп. Такі випадки трапляються щонайменше кілька разів на рік.
Яка допомога доступна?
За словами Яни Дейнеки, обсяг допомоги залежить від потреб конкретної людини.
Сьогодні в області доступні:
— програми замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) — усіх охочих беруть на лікування;
— програми профілактики соціально небезпечних захворювань, у межах яких можна пройти тестування на ВІЛ, гепатит С, скринінг на туберкульоз;
— консультації фахівців і супровід;
— отримання стерильних інструментів іпрофілактика передозувань — отримання препарату налоксон;
— параюридична допомога та, за потреби, допомога юриста;
— безкоштовне лікування вірусного гепатиту С.
Хто допомагає?
Допомогу спільноті на Сумщині надають неурядові організації, медичні заклади, лікарі, кабінети довіри, а також фахівці, які працюють у сферах ВІЛ, вірусного гепатиту, туберкульозу, ЗПТ та захисту прав.
Зі свого боку Яна також надає підтримку як регіональна представниця ВОЛНа.
Чого бракує спільноті?
«Найбільше, звісно, бракує миру». Також вона зазначає, що багатьом не вистачає базових речей: їжі, теплого одягу та взуття, перев’язувальних матеріалів і засобів для догляду за трофічними виразками.
«Але найбільше люди хвилюються за одне: щоб їхні життєво необхідні ліки були доступні завжди й без перебоїв», — додає вона.
Авторка — практикантка Анастасія Носок
