У грудні світ відзначає День захисту прав секс-працівників від насильства та жорстокості.
Ми поговорили з Юлією Дороховою, організаторкою акції проти насилля над секс-працівниками в Києві на Майдані Незалежності, Маршу секс-працівників під Верховною Радою України та директоркою «Всеукраїнської Ліги «Легалайф».
Розпочнімо з того, що при системі, яка існує в нашій державі, Національна поліція – орган, який повинен захищати громадян та забезпечувати правопорядок, – іноді свої функції виконує сумнівно. Це стосується не лише секс-працівників, а й тих людей, які знаходяться у “видимому полі”. Секс-працівниці знаходяться поза межами закону, оскільки секс-робота у нас переслідується. За заняття проституцією в Україні передбачена адміністративна відповідальність за ст.181-1 КУпАП.
Нещодавно трансгендерну дівчину, яка брала участь у нашій акції на Майдані, побили та пограбували в нічному клубі. Це зробили охоронці закладу. Поліція, яка приїхала на виклик, не виконала свої прямі обов’язки, та ще й принизила честь та гідність дівчини тільки тому, що вона виглядає як жінка, а за паспортом – чоловік.
Це приклад публічної площини, коли людина офіційно і відкрито, маючи паспорт, не порушуючи закон, звернулася до правоохоронців за захистом своїх законних прав та інтересів. Відповідно до її публікацій в соцмережах, вона була змушена тривалий час переконувати поліціянтів, щоб вони почали виконувати свої прямі обов’язки та припинили знущання.
Уявіть дівчину, яка надає сексуальні послуги за винагороду. Якщо її поб’ють, пограбують та зґвалтують, чи зможе вона звернутися в поліцію? При зверненні в поліцію, правоохоронці фіксують де та при яких обставинах стався злочин. Таким чином, дівчина повинна буде розповісти, як це сталося. Враховуючи те, що поліціянти можуть прийняти рішення виключно зі своєї суб’єктивної точки зору тоді, як мають керуватися діючим законодавством, жертва нікуди не звернеться. Вона залишиться сама зі своїм болем. Ні батькам, ні подружкам вона про це не розповість. До психолога чи лікаря дівчина також не піде, тому що не кожна людина може розповісти про обставини, які з нею трапились. Жодна з жертв не захоче повторно бути дискримінованою та знову отримати моральну травму.
Щоб уникнути насильства та жорстокого поводження дівчата змушені працювати з сутенерами, які забезпечують їм захист. За це вони мають віддавати їм від 25% та вище від свого заробітку.
Треба зауважити, що це бізнес нелегальний. І той, хто його організовує, завжди має “кришу” з боку правоохоронних органів.
Вам в дитинстві батьки говорили: “Вчися, бо підеш працювати на завод або мити посуд, підмітати вулиці”? Є професії, які стигматизуються суспільством. Дискримінуються та стереотипізуються. Разом з цим ми маємо приклади, коли на початку 90-х років заняття валютною проституцією було доволі престижним. Таких дівчат називали “путанами”. Тоді це був спосіб непогано заробити, а якщо пощастить – вийти заміж за іноземця та виїхати закордон.
Не менш важливо, що дівчата часто стигматизують самі себе. Коли всі говорять, що ти брудна, то з часом ти починаєш відчувати себе брудною.
Приклад з нашого життя: сидять бабці на лавці біля під’їзду і обговорюють всіх, хто проходить повз. Як правило, дівчину, яка буде йти біля них у короткій спідниці та на підборах, вони обов’язково назвуть повією чи просто гулящою. Хто формує саме таке уявлення про те, як має виглядати секс-працівниця? Так, коли вона йде на роботу, то є певна атрибутика: яскравий макіяж, короткі спідниці, панчохи в сітку. Але хто сформував цей стереотип, я не знаю, адже у різних країнах особи, які надають секс-послуги, виглядають по-різному.
Також не зрозуміло, чому дівчина, яка надає секс-послуги повинна зробити все, що побажає клієнт за гроші. Це не відповідає дійсності, адже, як правило, секс-працівники попереджають, які послуги вони надають і скільки це коштує.
Секс-працівники, на мою думку, є дуже стигматизованими та дискримінованими. Вони не мають можливості звернутися до поліції, їх переслідують, принижують, гвалтують, шантажують, від них отримують сексуальні послуги та не оплачують роботу.
Секс-робота в нашій країні поза межами закону. Це – тіньовий бізнес, для існування якого потрібні корупційні схеми за участю правоохоронних органів. У час, коли відбувається “перерозподіл” сфер тіньового бізнесу, результатом якого є гучні заяви у ЗМІ про виявлення та припинення діяльності борделів, насправді ми не бачимо реальної картинки. А у результаті страждають дівчата, яких затримують на цих квартирах, вони потрапляють в поле зору правоохоронців і стають легким об’єктом для безкарного шантажу та здирництва.
Мені відомо багато прикладів, коли дівчат тримають “на короткому ланцюзі”, і вони за першим викликом повинні їхати обслуговувати різних “сильних світу цього”. Тобто влада, навіть невелика, дає можливість шляхом шантажу мати власного секс-раба чи рабиню. А шантаж може полягати в тому, що повідомлять на роботу, в університет, батькам у маленьке село тощо. Уявіть собі наслідки, коли інформація, що особа займається проституцією, надійде на роботу, до ВНЗ або до голови сільради. З великою вірогідністю можу сказати, що ніхто не буде з’ясовувати обставини. Це буде великий хрест на долі людини.
Таким чином секс-працівники зазнають усіх відомих у суспільстві видів насильства: економічного, фізичного, психологічного та сексуального. З боку партнерів, сутенерів, правоохоронців і суспільства. Жорстоке поводження чомусь вважається нормальним.
Які кроки потрібно зробити на шляху до зміни існуючої ситуації. Це має бути комплексний підхід: зміна свідомості і формування толерантного відношення до секс-працівників, зміни законодавства, скасування покарання за умовою, що особа є повнолітньою та займається цим добровільно. Держава має взяти на себе відповідальність та змінити закони таким чином, щоб права людини захищалися не тільки на папері. Тому має бути визначена конкретна відповідальність за дискримінування та насильницькі дії.
Кожен має право на захист, незалежно від того, яку роботу він виконує, яку сексуальну орієнтацію має, як гендерно себе визначає чи якою хворобою хворіє.
