Дощ невпинно падає на червоні кульки. На них під холодними краплями видніється напис «Я чекаю, бо кохаю». 14 лютого в центрі Сум зібралося близько двох сотень людей, які прийшли на акцію підтримки полонених та безвісти зниклих захисників.
Чоловіки, жінки та діти тримають тематичні плакати у формі сердець поруч з портретами тих, на кого чекають.
«Безвісти зниклі — не значить забуті», — крізь гучномовець говорить Наталія. Вже майже рік вона розшукує свого чоловіка Романа Сушка, який безвісти зник на Донеччині.
«Сьогодні ми зібралися на акцію для того, щоб сказати, що любов має не тільки романтичний сенс. Наша любов — це про силу, вірність, про здатність не опускати руки, про те, що ми готові боротися до останнього за своїх рідних», — розповідає жінка.
Трохи далі від неї дві жінки та чоловік тримають великий червоно-чорний стяг.
«Мене звати Павло Вікторович. Я стою за свого любимого зятька, — починає говорити чоловік, — Він зник півроку тому на Покровському напрямку».
Павло Вікторович прийшов на акцію разом з онукою та донькою Тетяною.
«Ми чекаємо на мого чоловіка Співака Миколу Володимировича. У вересні 2025 у нас була крайня розмова з ним. Тоді він сказав, що йде на позицію. Після цього звʼязок обірвався. Ми прийшли для того, щоб про нього почули та побачили», — розповідає Тетяна.
Неподалік на спинах видніються намоклі прапори України та Азербайджану. Наталія та її син Данило чекають на чоловіка та батька.
«Мій тато зник в безвісти у серпні 2025 року. Ми з моєю мамою ходимо на ці акції і віримо, що він повернеться. У нас тато з 2015 року військовий. Він служив в АТО. Зник він, коли був у 117 бригаді», — говорить хлопець.
Наталія розповідає, що сьогодні рівно півроку, як її чоловік вважається безвісти зниклим:
«Можливо, Ви памʼятаєте весілля на БТР в Сумах у 2022 році? Це було наше весілля, ми зіграли його 9 квітня… А тепер щоразу виходимо на акції, чекаємо на його повернення в нашу Україну»
Ольга разом зі своєю сестрою тримає прапор з портретом чоловіка:
«Я — дружина Сарахмана Сергія Станіславовича. Зник він ще 8 червня 2022 року на Бахмутському напрямку. Сьогодні день закоханих. 14 лютого ми з чоловіком обмінювалися подарунками та завжди намагалися побути разом. Тепер на акціях ми кричимо про наш біль, ми нагадуємо про наших рідних, щоб за них не забували.Тому що вони наші герої. Не повинно бути забуття тих людей, які зникли безвісти. Кожен раз, коли приходиш, ти нагадуєш всьому світу: пам’ятайте, кричіть»
Поруч з жінками стоїть Наталія, яка чекає на свого брата з квітня 2022 року. У російській неволі чоловіка засудили до 22 років:
«Сьогодні свято — це не тільки про кохання, це про любов. Ми його любимо безмежно. Він навіть не уявляє, скільки людей його люблять. Ми його чекаємо. Чекаємо і віримо, що він обов’язково повернеться. І сьогодні ми тут стоїмо попри дощ та ожеледицю. Бо для тих, хто любить, для тих, хто чекає — це не завада».
***
5 лютого відбувся перший за 2026 рік обмін полоненими, під час якого Україна повернула додому 157 військовослужбовців ЗСУ, Нацгвардії, ДПСУ, ТрО та цивільних. Серед повернутих — 19 захисників, засуджених у РФ, 15 з яких мали довічні терміни.
